Українські народні казки

Рука мертвого

Українська народна казка Буковини

Ходив їден парубок до двох дівок. І ту не взяв, і другу не взяв, а сам умер. Їдна дівчина поклала з мертвим хрестик, а їдна — перстень. І коли його закопали, дівки пожаліли за хрестиком і перснем.

— Ідім, відкопаєм і візьмем. Щоб дала була живому, то був би носив, а так що буде марно гнити?

Пішли обидві й відкопали того мертвого. Одна стояла над ямою, а друга полізла в яму. Хрестик іздоймила, а перстень не годна. Та й каже вона до другої дівки:

— Не годна я перстень здоймити, бо палець набубнавів. А та каже:

— Рубай палець.

А дівка в ямі не палець, а цілу руку відрубала. Принесли вони ту руку додому і поклали обварювати. Лиш то поклали та запалили вогонь, а він приходи з труном на плечах. Та й до дверей — двері замкнені. А він «гуп» у двері та й каже:

Гуси сплять, кури сплять, Моя мила не спить, Білу ручку варить. Ой, мила, не вари, Бо дуже болить. Обійшов він три рази кругом хати і повторив ті самі слова: «Гуси сплять, кури сплять...». Гупнув ще раз, розломив двері і ввійшов до хати. Вони поналякувалися і повтікали на піч. Та й поховалися в кутик. А він повідрубував їм голови і поклав на коли. А зади їхні повиставляв у вікна та й пішов...

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Василівці, Сокирянського району, Чернівецької області
12 серпня 1984 року
Оповідач: Мельник Єлена Матвіївна (1904 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.