Українські народні казки

Рукавичка

Українська народна казка про тварин

РУКАВИЧКА — Українська Народна Казка Про Тварин
РУКАВИЧКА — Українська Народна Казка Про Тварин

Був собі дід та загубив рукавичку. От біжить мишка, улізла в ту рукавичку та й сидить.

А це скаче жабка та й каже: «Хто, хто у цій рукавичці?» — «Мишка-скряботушка. А ти хто?» — «Жабка-скрекотушка. Пусти і мене». — «Іди».

От біжить зайчик та й каже: «Хто, хто у цій рукавичці?» — «Мишка-скряботушка й жабка-скрекотушка. А ти хто?» — «Зайчик-лапанчик. Пустіть і мене». — «Іди».

Коли це біжить лисичка: «Хто, хто у цій рукавичці?» — «Мишка-скряботушка, жабка-скрекотушка і зайчик-лапанчик. А ти хто?» — «Лисичка-сестричка. Пустіть і мене». — «Іди».

От вони сидять. Біжить вовчик і питає: «Хто, хто у цій рукавичці?» — «Мишка-скряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-лапанчик та лисичка-сестричка. А ти хто?» — «Вовчик-братик. Пустіть і мене». — «Іди».

Коли йде ведмідь, гуде і питається: «Хто, хто в цій рукавичці?» — «Мишка-скряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-лапанчик, лисичка-сестричка і вовчик-братик. А ти хто?» — «Ведмідь-набрідь. Пустіть і мене в рукавичку». — «Іди». От і той уліз.

Біжить кабан: «Хро-хро-хро! Хто, хто в цій рукавичці?» — «Мишка-скряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-лапанчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик і ведмідь-набрідь. А ти хто?» — «Кабан-неклан. Пустіть в рукавичку і мене». — «Іди». От і той уліз, та й сидять. 1

Коли це іде стрілець. Бачить, що рукавичка ворушиться. Він як стрельне — аж там от скільки шкур!

Походження та примітки

Рукавичка. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 282. Зап. Панас Мирний у м. Миргороді Полтавської губ. Час запису не зазначений. Народные южнорусские сказки. Издал И. Рудченко, вып. 1, К., 1869; вып. 2, 1870., II, стор. 1—2. Паралелі: Харьковский сборник. Литературно-научное приложение к «Харьковскому календарю», вып. 1—12, Харьков, 1887—1898., вып. 12, 1898, стор. 100; Грінченко. 1907, стор. 5—7; Молода Україна. Часопис для дітей старшого й меншого віку. К., 1908—1914., 1909, № 2, стор. 27—29; Українські народні казки, легенди, оповідання і речитативні вірші для дітей. Підібрали і впорядкували М. В. Нагорний, М. Ф. Ісірович, Г. С. Сухобрус, Л. К. Данилюк, К., 1939., стор. 164—165; Афанасьєв, стор. 125—127; Сборник великорусских сказок архива Русского географического общества. Издал А. М. Смирнов, вып. 1, 2, Пг., 1917., стор. 411; Северные сказки. Сборник Н. Е. Ончукова, СПб., 1909., стор. 324—325, 487; Указатель сюжетов. [Составил В. Я. Пропп]. — Народные русские сказки А. Н. Афанасьева. В трех томах, т. 3, М., 1958., стор. 463—464; Л. Г. Бараг, Восточнославянские сказки, их взаимосвязи и национальное своеобразие. — Эпические жанры устного народного творчества, Уфа, 1969, с. 75—240. стор. 184; Казкі пра жывёл і чарадзейныя казкі. Складальнік К. П. Кабашнікаў, Мінск, 1971., стор. 260—266

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.

Рукавичка

Українська народна казка про тварин

Ішов дід лісом, а за ним бігла собачка, та й загубив дід рукавичку. От біжить мишка, улізла в ту рукавичку та й каже:

— Тут я буду жити!

Коли це жаба плигає та й питає:

— А хто, хто в цій рукавичці?

— Мишка-шкряботушка. А ти хто?

— Жабка-скрекотушка. Пусти й мене!

— Іди!

От уже їх двоє. Аж біжить зайчик, прибіг до рукавички та й питає:

— А хто, хто в цій рукавичці?

— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка. А ти хто?

— А я зайчик-побігайчик. Пустіть і мене!

— Іди!

От уже їх троє. Коли це біжить лисичка та до рукавички:

— А хто, хто в цій рукавичці?

— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка та зайчик-побігайчик. А ти хто?

— А я лисичка-сестричка. Пустіть і мене!

— Та йди!

Ото вже їх четверо сидить. Аж суне вовчик та й собі до рукавички, питається:

— А хто, хто в цій рукавичці?

— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик та лисичка-сестричка. А ти хто?

— Та я вовчик-братик. Пустіть і мене!

— Та вже йди!

Уліз і той, — уже їх п’ятеро. Де не взявся — біжить кабан:

— Хро-хро-хро! А хто, хто в цій рукавичці?

— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка та вовчик-братик. А ти хто?

— Хро-хро-хро! А я кабан-іклан. Пустіть і мене!

— Оце лихо! Хто не набреде, та все в рукавичку! Куди ж ти тут улізеш?

— Та вже влізу, — пустіть!

— Та що вже з тобою робити, — йди!

Уліз і той. Уже їх шестеро, уже так їм тісно, що й нікуди. Коли це тріщать кущі, вилазить ведмідь та й собі до рукавички, реве й питається:

— А хто, хто в цій рукавичці?

— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик та кабан-іклан. А ти хто?

— Р-р-р! Як вас багато! А я ведмідь-набрідь. Пустіть і мене!

— Куди ми тебе пустимо, коли й так тісно?

— Та якось будемо.

— Та вже йди, тільки скраєчку.

Уліз і ведмідь — семеро стало, та так же тісно, що рукавичка ось-ось розірветься.

Коли це дід оглядівся, — нема рукавички. Він тоді назад — шукати її, а собачка попереду побігла. Бігла, бігла, бачить — лежить рукавичка і ворушиться. Собачка тоді: «Гав-гав-гав!»

Звірі як злякаються, як вирвуться з рукавички, — так усі й порозбігалися лісом. Прийшов дід та й забрав рукавичку.

Походження та примітки

Українські народні казки про тварин. — К.: Україна, 2004. — 192 с: іл.

Художник ілюстрацій К. Шалварова

СУС 283В*

Рукавичка

Українська народна казка Полтавщини

Жив собі один чоловік. Пішов він раз взимку в ліс по дрова. Коли ж ішов додому, то загубив рукавичку. Не помітив та й пішов собі далі.

Коли це біжить мишка-шкряботушка.

— О, яка гарна рукавичка, — каже, — буду тут жити!

Влізла, та й сидить. Коли це скаче жабка-скрекотушка. Побачила вона рукавичку та й каже:

— Хто, хто в рукавичці живе?

— Я, — відповіла мишка-шкряботушка, — а ти хто?

— А я — жабка-скрекотушка. Пусти мене до себе.

— Ну добре, залазь.

Коли це біжить зайчик-побігайчик.

— Хто, хто в рукавичці живе? — питає.

— Мишка-шкряботушка і жабка-скрекотушка.

— Візьміть і мене, — каже зайчик.

— Залазь.

Стали вони жити втрьох. Коли це біжить лисичка-сестричка.

— Хто, хто в рукавичці живе? — каже.

— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик.

— Візьміть і мене, — каже лисичка.

Стали вони жити вчотирьох. Коли це біжить вовчик-братик.

— Хто, хто в рукавичці живе? — питає.

— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка.

— Пустіть і мене.

— Та тісно вже, нікуди, — відповідають.

— Ну, будь ласка.

— Добре, залазь.

Вліз вовчик, а рукавичка трохи не лопнула. Коли це іде ведмідь-набрід.

— Хто, хто в рукавичці живе? — питає.

— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик.

— Візьміть і мене, — каже ведмідь.

— Та нікуди, і так тісно.

Та ведмідь таки почав лізти в рукавичку. Тріщить вона!

А чоловік тим часом, вийшовши з лісу, згадав, що загубив рукавичку і послав собаку її шукати. Ось біжить він, біжить, бачить, ведмідь лізе в рукавичку.

Загавкав собака, порозбігались мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик і ведмідь-набрід хто куди.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

35 (4618). Рукавичка. СУС 283В*. Записала Головня Марина (10 клас) 2008 року.
Оповідач: Федорченко Єлизавета Іванівна (1939 року народження), Безсали, Лохвицький район, Полтавська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Рукавичка

Українська народна казка Полтавщини

Був собі дід та загубив одного разу рукавичку. От біжить мишка, улізла в ту рукавичку та й сидить. А це скаче жаба та й каже:

— Хто, хто живе в цій рукавичці?

— Мишка-шкряботушка! А ти хто?

— Жабка-скрекотушка. Пусти і мене. Будемо вдвох жити.

От біжить Зайчик та й каже:

— Хто, хто у цій рукавичці живе?

— Мишка-шкряботушка і жабка-скрекотушка. А ти хто?

— Зайчик-пострибайчик. Пустіть і мене.

— Іди. Будемо втрьох жити.

Коли це біжить лисичка.

— Хто, хто у цій рукавичці живе?

— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-пострибайчик. А ти хто?

— Лисичка-сестричка. Пустіть і мене.

— Іди. Будемо вчотирьох жити.

От вони сидять. Коли це біжить вовчик і питає:

— Хто, хто у цій рукавичці живе?

— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-пострибайчик, лисичка-сестричка. А ти хто?

— Вовчик-братик. Пустіть і мене.

— Іди. Будемо вп’ятьох жити.

Коли це іде ведмідь і питається:

— Хто, хто у цій рукавичці живе?

— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-пострибайчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик. А ти хто?

— Ведмідь-набрід. Пустіть і мене в рукавичку.

— Іди. Але у нас тісно.

— Нічого.

От і той заліз та й сидять. Коли це іде стрілець, бачить, що рукавичка ворушиться. Він як стрельне, аж там он скільки шкур.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

60 (4964). Рукавичка. СУС 283В*. Записала Непійко Галина 2008 року.
Оповідач: Непійко Олена Володимирівна (1964 року народження), Нова Кочубеївка, Чутівський район, Полтавська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Рукавичка

Українська народна казка Полтавщини

Ішов дід лісом та й загубив рукавичку, а за ним бігла собачка Жучка.

Лежить на дорозі рукавичка. Аж ось біжить мишка-норушка та й заховалася в рукавичку.

— Тут я буду жити!

Коли це плигає жабка та й питає:

— А хто-хто в цій рукавичці живе?

— Мишка-норушка. А ти хто?

— Жабка-скрекотушка. Пусти й мене.

— Заходь.

От їх уже двоє. Коли біжить зайчик. Прибіг до рукавички та й питає:

— А хто-хто в цій рукавичці живе?

— Мишка-норушка, жабка-скрекотушка. А ти хто?

— Зайчик-побігайчик. Пустіть і мене.

— Заходь.

Ось їх уже троє. Коли біжить лисичка та й питає:

— А хто-хто в цій рукавичці живе?

— Мишка-норушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик. А ти хто?

—Лисичка-сестричка. Пустіть і мене.

— Заходь.

Вже їх четверо стало. Ось суне до рукавички і вовчисько та й питає:

— А хто-хто в цій рукавичці живе?

— Мишка-норушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик та лисичка-сестричка. А ти хто?

—А я вовчик-братик. Пустіть і мене.

— Заходь.

Ось їх уже стало п’ятеро. Та ось де не візьмись біжить кабан-іклан.

— А хто-хто в цій рукавичці живе? — питає.

— Мишка-норушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка і вовчик-братик. А ти хто?

—Хрю-хрю-хрю! А я кабан-іклан. Пустіть і мене.

— Та нас і так багато. Ти сюди не влізеш.

— Та вже якось залізу, тільки пустіть.

— Та вже залазь.

Уліз і той, стало їх шестеро. Аж тріщить рукавичка. Коли це суне до рукавички ведмідь. Реве та й питається:

— А хто-хто в цій рукавичці живе?

— Мишка-норушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик та кабан-іклан. А ти хто?

—А я ведмідь-набрід. Пустіть і мене.

— Та нас так багато. Ти сюди вже не влізеш.

— Та я скраєчку.

— Та вже залазь.

Семеро їх вже стало в рукавичці. Ось-ось трісне рукавичка.

А дід тим часом оглянувся і помітив, що загубив рукавичку. Вернувся назад і почав шукати. Собачка бігла попереду, побачила рукавичку і почала гавкати. Звірі злякалися, вискочили і порозбігалися. А дід забрав рукавицю і пішов додому.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

79 (4972). Рукавичка. СУС 283В*. Записала Володькіна В. В. 2008 року.
Оповідач: Бугай Раїса Степанівна (1941 року народження), Кошманівка, Машівський район, Полтавська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Дивіться також

Рукавичка — 1980