Був собі дід та загубив рукавичку. От біжить мишка, улізла в ту рукавичку та й сидить.
А це скаче жабка та й каже: «Хто, хто у цій рукавичці?» — «Мишка-скряботушка. А ти хто?» — «Жабка-скрекотушка. Пусти і мене». — «Іди».
От біжить зайчик та й каже: «Хто, хто у цій рукавичці?» — «Мишка-скряботушка й жабка-скрекотушка. А ти хто?» — «Зайчик-лапанчик. Пустіть і мене». — «Іди».
Коли це біжить лисичка: «Хто, хто у цій рукавичці?» — «Мишка-скряботушка, жабка-скрекотушка і зайчик-лапанчик. А ти хто?» — «Лисичка-сестричка. Пустіть і мене». — «Іди».
От вони сидять. Біжить вовчик і питає: «Хто, хто у цій рукавичці?» — «Мишка-скряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-лапанчик та лисичка-сестричка. А ти хто?» — «Вовчик-братик. Пустіть і мене». — «Іди».
Коли йде ведмідь, гуде і питається: «Хто, хто в цій рукавичці?» — «Мишка-скряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-лапанчик, лисичка-сестричка і вовчик-братик. А ти хто?» — «Ведмідь-набрідь. Пустіть і мене в рукавичку». — «Іди». От і той уліз.
Біжить кабан: «Хро-хро-хро! Хто, хто в цій рукавичці?» — «Мишка-скряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-лапанчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик і ведмідь-набрідь. А ти хто?» — «Кабан-неклан. Пустіть в рукавичку і мене». — «Іди». От і той уліз, та й сидять. 1
Коли це іде стрілець. Бачить, що рукавичка ворушиться. Він як стрельне — аж там от скільки шкур!
РУКАВИЧКА — Українська Народна Казка Про Тварин
Рукавичка Українська народна казка про тварин
Ішов дід лісом, а за ним бігла собачка, та й загубив дід рукавичку. От біжить мишка, улізла в ту рукавичку та й каже:
— Тут я буду жити!
Коли це жаба плигає та й питає:
— А хто, хто в цій рукавичці?
— Мишка-шкряботушка. А ти хто?
— Жабка-скрекотушка. Пусти й мене!
— Іди!
От уже їх двоє. Аж біжить зайчик, прибіг до рукавички та й питає:
— А хто, хто в цій рукавичці?
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка. А ти хто?
— А я зайчик-побігайчик. Пустіть і мене!
— Іди!
От уже їх троє. Коли це біжить лисичка та до рукавички:
— А хто, хто в цій рукавичці?
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка та зайчик-побігайчик. А ти хто?
— А я лисичка-сестричка. Пустіть і мене!
— Та йди!
Ото вже їх четверо сидить. Аж суне вовчик та й собі до рукавички, питається:
— А хто, хто в цій рукавичці?
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик та лисичка-сестричка. А ти хто?
— Та я вовчик-братик. Пустіть і мене!
— Та вже йди!
Уліз і той, — уже їх п’ятеро. Де не взявся — біжить кабан:
— Хро-хро-хро! А хто, хто в цій рукавичці?
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка та вовчик-братик. А ти хто?
— Хро-хро-хро! А я кабан-іклан. Пустіть і мене!
— Оце лихо! Хто не набреде, та все в рукавичку! Куди ж ти тут улізеш?
— Та вже влізу, — пустіть!
— Та що вже з тобою робити, — йди!
Уліз і той. Уже їх шестеро, уже так їм тісно, що й нікуди. Коли це тріщать кущі, вилазить ведмідь та й собі до рукавички, реве й питається:
— А хто, хто в цій рукавичці?
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик та кабан-іклан. А ти хто?
— Р-р-р! Як вас багато! А я ведмідь-набрідь. Пустіть і мене!
— Куди ми тебе пустимо, коли й так тісно?
— Та якось будемо.
— Та вже йди, тільки скраєчку.
Уліз і ведмідь — семеро стало, та так же тісно, що рукавичка ось-ось розірветься.
Коли це дід оглядівся, — нема рукавички. Він тоді назад — шукати її, а собачка попереду побігла. Бігла, бігла, бачить — лежить рукавичка і ворушиться. Собачка тоді: «Гав-гав-гав!»
Звірі як злякаються, як вирвуться з рукавички, — так усі й порозбігалися лісом. Прийшов дід та й забрав рукавичку.
Рукавичка Українська народна казка Полтавщини
Жив собі один чоловік. Пішов він раз взимку в ліс по дрова. Коли ж ішов додому, то загубив рукавичку. Не помітив та й пішов собі далі.
Коли це біжить мишка-шкряботушка.
— О, яка гарна рукавичка, — каже, — буду тут жити!
Влізла, та й сидить. Коли це скаче жабка-скрекотушка. Побачила вона рукавичку та й каже:
— Хто, хто в рукавичці живе?
— Я, — відповіла мишка-шкряботушка, — а ти хто?
— А я — жабка-скрекотушка. Пусти мене до себе.
— Ну добре, залазь.
Коли це біжить зайчик-побігайчик.
— Хто, хто в рукавичці живе? — питає.
— Мишка-шкряботушка і жабка-скрекотушка.
— Візьміть і мене, — каже зайчик.
— Залазь.
Стали вони жити втрьох. Коли це біжить лисичка-сестричка.
Та ведмідь таки почав лізти в рукавичку. Тріщить вона!
А чоловік тим часом, вийшовши з лісу, згадав, що загубив рукавичку і послав собаку її шукати. Ось біжить він, біжить, бачить, ведмідь лізе в рукавичку.
Загавкав собака, порозбігались мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик і ведмідь-набрід хто куди.
Рукавичка Українська народна казка Полтавщини
Був собі дід та загубив одного разу рукавичку. От біжить мишка, улізла в ту рукавичку та й сидить. А це скаче жаба та й каже:
— Хто, хто живе в цій рукавичці?
— Мишка-шкряботушка! А ти хто?
— Жабка-скрекотушка. Пусти і мене. Будемо вдвох жити.
От біжить Зайчик та й каже:
— Хто, хто у цій рукавичці живе?
— Мишка-шкряботушка і жабка-скрекотушка. А ти хто?
— Зайчик-пострибайчик. Пустіть і мене.
— Іди. Будемо втрьох жити.
Коли це біжить лисичка.
— Хто, хто у цій рукавичці живе?
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-пострибайчик. А ти хто?
— Лисичка-сестричка. Пустіть і мене.
— Іди. Будемо вчотирьох жити.
От вони сидять. Коли це біжить вовчик і питає:
— Хто, хто у цій рукавичці живе?
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-пострибайчик, лисичка-сестричка. А ти хто?
— Вовчик-братик. Пустіть і мене.
— Іди. Будемо вп’ятьох жити.
Коли це іде ведмідь і питається:
— Хто, хто у цій рукавичці живе?
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-пострибайчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик. А ти хто?
— Ведмідь-набрід. Пустіть і мене в рукавичку.
— Іди. Але у нас тісно.
— Нічого.
От і той заліз та й сидять. Коли це іде стрілець, бачить, що рукавичка ворушиться. Він як стрельне, аж там он скільки шкур.
Рукавичка Українська народна казка Полтавщини
Ішов дід лісом та й загубив рукавичку, а за ним бігла собачка Жучка.
Лежить на дорозі рукавичка. Аж ось біжить мишка-норушка та й заховалася в рукавичку.
— Тут я буду жити!
Коли це плигає жабка та й питає:
— А хто-хто в цій рукавичці живе?
— Мишка-норушка. А ти хто?
— Жабка-скрекотушка. Пусти й мене.
— Заходь.
От їх уже двоє. Коли біжить зайчик. Прибіг до рукавички та й питає:
— А хто-хто в цій рукавичці живе?
— Мишка-норушка, жабка-скрекотушка. А ти хто?
— Зайчик-побігайчик. Пустіть і мене.
— Заходь.
Ось їх уже троє. Коли біжить лисичка та й питає:
— А хто-хто в цій рукавичці живе?
— Мишка-норушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик. А ти хто?
—Лисичка-сестричка. Пустіть і мене.
— Заходь.
Вже їх четверо стало. Ось суне до рукавички і вовчисько та й питає:
— А хто-хто в цій рукавичці живе?
— Мишка-норушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик та лисичка-сестричка. А ти хто?
—А я вовчик-братик. Пустіть і мене.
— Заходь.
Ось їх уже стало п’ятеро. Та ось де не візьмись біжить кабан-іклан.
— А хто-хто в цій рукавичці живе? — питає.
— Мишка-норушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка і вовчик-братик. А ти хто?
—Хрю-хрю-хрю! А я кабан-іклан. Пустіть і мене.
— Та нас і так багато. Ти сюди не влізеш.
— Та вже якось залізу, тільки пустіть.
— Та вже залазь.
Уліз і той, стало їх шестеро. Аж тріщить рукавичка. Коли це суне до рукавички ведмідь. Реве та й питається:
— А хто-хто в цій рукавичці живе?
— Мишка-норушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик та кабан-іклан. А ти хто?
—А я ведмідь-набрід. Пустіть і мене.
— Та нас так багато. Ти сюди вже не влізеш.
— Та я скраєчку.
— Та вже залазь.
Семеро їх вже стало в рукавичці. Ось-ось трісне рукавичка.
А дід тим часом оглянувся і помітив, що загубив рукавичку. Вернувся назад і почав шукати. Собачка бігла попереду, побачила рукавичку і почала гавкати. Звірі злякалися, вискочили і порозбігалися. А дід забрав рукавицю і пішов додому.
Рукавичка Українська народна казка Поділля
Єдногу разу пішов дідуньо в ліс за патичками і загубив рукавичку. Вот біжит мишка, влізла в ту рукавичку і сидит субі.
Гаш тут скаче жабка і питає:
— А хто, хто в рукавичці живе?
— Я мишка-шкрабатушка. А ти хто?
— А я жабка-шкрекотушка. Пусти і мене.
— Іди.
Тут біжит зайчик і каже:
— А хто, хто в рукавичці живе?
— Мишка-шкрабатушка, жабка-шкрекотушка. А ти хто?
— А я зайчик-пубігайчик. Пустіть і мене.
— Ну заходь.
Тут біжит лисичка. Та й питає:
— А хто, хто в рукавичці живе?
— Мишка-шкрабатушка, жабка-шкрекотушка, зайчик-пубігайчик. А ти хто?
— А я лисичка-сестричка. Пустіть і мене.
— Ну заходь.
Вот сидять вуни, гаш тут йде вовчик. Та й питає:
— А хто, хто в рукавичці живе?
— Мишка-шкрабатушка, жабка-шкрекотушка, зайчик-пубігайчик, лисичка-сестричка. А ти хто?
— А я вовчік-братик. Пустіть і мене.
— Заходь.
Сидять вони, сидять, гаш тут йде-гуде ведмедик.
— А хто, хто в рукавичці живе? — питає.
— Мишка-шкрабатушка, жабка-шкрекотушка, зайчик-пубігайчик, лисичка-сестричка, вовчік-братик. А ти хто?
— А я ведмідь-убрідь. Пустіть і мене.
— Заходь.
Вот сидять вони, сидять, гаш тут біжить кабан.
— Хро-хро-хро! Хто, хто в рукавичці живе? — питає.
— Мишка-шкрабатушка, жабка-шкрекотушка, зайчик-пубігайчик, лисичка-сестричка, вовчік-братик, ведмідь-убрідь. А ти хто?
— А я кабан-іклан. Пустіть і мене.
— Заходь.
Вот сидять вони, сидять всі разом, в рукавичці гріються. Коли чуют, субачка гавкаї. Тий злякалися і пурузбігалися в ліс, бу думали, шо то охотники йдут. А то дід вернувся в ліс, бу загубив рукавичку, а субачку взяв за собою, щоб йому пумугала шукати.
Рукавичка Українська народна казка Чернігівщини
Якось ішов дід лісом і загубив рукавичку. Бігла мишка, залізла в ту рукавичку і осталась там жить. Коли це стрибає жаба і каже:
— Хто, хто в рукавичці живе?
— Я мишка-норушка! А ти хто?
— А я жабка-скрекотушка. Пусти мене до себе.
І стали вони жити гуртом. Коли біжить зайчик. Побачив рукавичку і питає:
— Хто, хто в рукавичці живе?
— Мишка-норушка, жабка-скрекотушка. А ти хто?
— А я зайчик-побігайчик! Пустіть мене до себе.
І стали вони жить гуртом. Коли це біжить лисичка:
— Хто, хто в рукавичці живе?
— Мишка-норушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик. А ти хто?
— А я лисичка-сестричка! Пустіть мене до себе.
І стали вони жить-поживать. Коли це біжить вовк:
— Хто, хто в рукавичці живе?
— Мишка-норушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка. А ти хто?
— А я вовчик-братик! Пустіть мене до себе.
І стали вони жить-поживать. Коли це вилазить із кущів ведмідь:
Коли це і дід із собачкою вертається. Полякалися звірі та й порозбігалися.
Рукавичка Українська народна казка Чернігівщини
Жили дід і баба. От баба й каже:
— Нема дров. Поїдь у ліс, нарубай та привези.
От дід сів на коняку і поїхав. По дорозі загубив рукавичку. От уже дров нарубав і назад їде. А тим часом біжить лісом мишка — шкряботушка побачила рукавичку та й питає:
— А хто, хто в теремочку живе?
А їй ніхто не відповів. Мишка шусть і в рукавичку заховалася. Та й назвала рукавичку Теремок. От біжить жабка-скрекотушка та й кричить:
— А хто, хто в теремочку живе?
— Я — мишка — шкряботушка.
— А я — жабка-скрекотушка. Пусти і мене.
— Залазь, будемо жити разом.
Залізла жабка в рукавичку. А тут біжить зайчик-побігайчик. Побачив рукавичку та й питає:
— А хто, хто в теремочку живе?
— Мишка — шкряботушка та жабка-скрекотушка. А ти хто?
— А я зайчик-побігайчик.
— Залазь, будемо утрьох жити.
Заліз зайчик туди. От біжить і лисичка.
— А хто, хто в теремочку живе?
— Мишка — шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик. А ти хто?
— А я лисичка-сестричка. Пустіть і мене.
Залізла в рукавичку і лисичка. А лісом біжить вовчик-братик та й гукає:
— А хто, хто в теремочку живе?
— Мишка — шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка. А ти хто?
— А я вовчик-братик. Давайте разом жити.
Живуть вони усі разом. От іде кабан — іклан.
— А хто, хто в теремочку живе
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка і зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка. А ти хто?
— А я кабан — іклан.
— Залазь, будемо разом жити.
От живуть всі разом. А тут біг лісом ведмідь, теж захотів з ними жити. Заліз у ту рукавичку, а вона розірвалася.
Рукавичка Українська народна казка Чернігівщини
Йшов дід лісом, а за ним бігла собака, да й загубив дід рукавичку. От біжить мишка, залізла в тую рукавичку да й каже:
— Тут я буду жити.
Коли-то жаба скаче й питає:
— А хто в цій рукавичці живе?
— Мишка-шкряботушка. А ти хто будеш?
— А я жаба. Впусти й мене!
— Ну йди!
От їх уже двоє. Коли-то біжить заєць, прибіг до рукавички и питає:
— А хто в цій рукавичці живе?
— Я мишка, а я жаба. А ти хто?
— А я заєць. Пустіть і мене!
— Йди.
От їх уже троє. Коли-то біжить лисиця та й до рукавиці:
— А хто-хто в цій рукавичці?
— Я мишка, я жаба, а я заєць. А ти хто?
— А я лисиця — сестриця. Пустіть і мене!
— Та йди уже!
От уже їх четверо сидить. Аж лізе вовк, та собі до рукавиці і питає:
— А хто, хто в цій рукавичці?
— Мишка, жабка, зайчик и лисичка. А ти ким будеш?
— Да я вовчок! Пустіть і мене!
— Да йди уже!
Уліз уже і той, уже їх п’ятеро. Аж де не взявся — біжить кабан.
— Хрю, хрю, хрю! А хто в цій рукавичці живе?
— Мишка, жабка, зайчик, лисичка, вовчок. А ти ким будеш?
— Хрю, хрю, хрю! А я кабан-іклан. Пустите і мене!
— От горе! Хто не йде, то усе й у рукавичку! Куди ж ти тут улізеш?
— Да уже якось улізу, пустіть!
— Да уже йди, тільки скраю.
Уліз і той, стало їх шестеро. Да уже так тісно, що рукавичка от-от розірветься.
Коли це дід подивився — нема рукавички. Він тоді назад — шукати її, а собака спереду побігла. Бігла, бігла, бачить — лежить рукавичка і рухається. Собака тоді:
— Гав, гав, гав!
Усі як злякалися, як вибігли з рукавички, — так усі й розбіглися лісом. Прийшов дід да й забрав рукавичку.