☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Свати
Українська народна казка Покуття

Був хлопець, мав двадцять п’ять років, а ще був нежонатий. Каже тато до мами:

— Може, би ми його десь оженили? Але тут, — каже, — ніхто не хоче. Прийшов до них вуйко рідний. І каже тато:

— Здало би ся поїхати на третє село, аби оженити цего хлопця. Вуйко каже:

— Я впряжу коні та й поїдем ниньки перед вечором.

Впряг вуйко коні, і посідали вони на віз: сей хлопець, його тато, вуйко і ще сусідній чоловік за старосту. І поїхали на третє село. Нім приїхали, зробився вечір. Заходять вони до хати. А дома були лиш дівчина й стара. А старого ще з поля не було. Стара каже сватам:

— Зачекайте, ми ще йдем корову здоїти.

Вони пішли корову доїти, а вуйко каже хлопцеви:

— Подивися, що там у них вариться.

Хлопець відкрив накривку з баняка, подивився та й каже:

— Кулеша вариться. Вуйко каже:

— Досип муки, щоби більше було, бо нас тут багато є. Хлопець запхав у збанок з мукою одну руку й другу, набрав муки, а витягнути руки не годен. Сів і сидить, а руки в збанку межи ноги взяв, аби не видко було. Входить до хати старий і вітається із сватами:

— Добрий вечір! Вуйко каже:

— Сему хлопцеви не подавайте руки, бо він дуже встидається.

А вони його засіли, би збанка не видко було. Тато дівчини дає всім закурити, а тато хлопця каже:

— Хлопцеви не давайте, бо він не курить.

А то хата маленька була, каганчик малий горів, і не дуже видко було.

Дають уже вечеряти, приймають сватів. Посідали за стіл, ґазда просить:

— Бери, хлопче, їж, вечеряй. А тато хлопця каже:

— Він не буде їсти. Він у мене дуже встидливий. Відговорює, аби збанка на руках у него не виділи. Уже повечеряли, вуйко каже хлопцеви:

— Заки ми тут сидимо, виходи з дівчиною поговорити.

І дюхнув його. Вони його заслонили, і він вийшов попри вуйка до сіней. З тим збанком. Двері відтворили йому наперед.

А свати не договорилися, бо старий сказав, що дуже плохий хлопець. Та й вітаються свати з старим, бо вже хочуть їхати д’хаті.

— Добраніч.

— Добраніч.

Хатній ґазда їх випроваджає. А в него, у тата дівчини, була лиса голова. А ніч була темна. Він стояв коло паркана збоку і дивився на сватів, які на вулиці сідали на фіру. А хлопець думав, що то верба дуплава. Та й підходить до него з тим збанком. Та й каже:

— Збаночку, я через тебе не їв і не курив.

Та як ударить старого тим збанком по голові! А старий каже:

— Що, я тобі не давав ні їсти, ні курити? Бог би тобі заплатив. Князь уздрів, що вдарив старого, втік на фіру, і поїхали вони.

І так він і не оженився там.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Балинці, Снятинського району, Івано-Франківської області 6 вересня 1987 року Палій Іван Николайович (1925)