Українські народні казки

Свекруха і невістки

Українська народна казка Бойківщини

Жила собі бідна вдова з трьома синами. Дуже бідувала, не мала ні їсти, ні в що вбратися, ні дітей чим прогодувати, бо була без поля і без господарства. Мусіла заробляти по людях на хліб і до хліба. Робила вона в багатих, а особливо в свої сестри, яка була багатша за неї. Сестра давала їй мізерну плату, то вона ледве прогодовувала своїх синів.

Одного разу пішла вона до сестри працювати, а сестра навіть не дала їй повечеряти і сказала:

— На тобі три яйця, кусок сиру і корж, щоб діти повечеряли, бо я не маю часу варити.

Бідна жінка взяла то все. Корж і сир розділила між дітьми, і попросила сестру, щоб поклала тих три яйця під свою квочку. Сестра погодилася, а як курка висиділа курчат, вона їх забрала і сказала:

— Тепер я розживуся. Курчата виростуть, будуть нести яйця, я їх буду продавати і щось для дітей купувати.

Курчата росли, а вона заробляла і годувала і дітей, і курчат. Виросли курчата, стали дорослими курми. А вона складала яйця і не давала їх дітям їсти, а носила продавати. Наскладала грошенят і каже:

— Куплю поросятко. Вигодую його, продам і куплю теля. А з теляти через рік-два діждуся корівки, і тоді розбагатієм.

Діждалася вона корівки і далі носила все продавати, а дітям їсти давала погано. Сини були покірні, бо й вони хотіли, щоб були багаті. І мати дуже хотіла, щоб її сини були багаті. Наскладала вона грошей і почала будувати добру хату, а сини виросли і вже хотіли женитися. Мати каже старшому:

— Піди, Юрку, до того багача Кременя. В нього дочка крива, але багата, і ти будеш багатий ґазда.

Син її послухав, оженився на кривій, але багатій дівці. Справила стара весілля. Як розійшлися гості, баба зібрала зі столів, що було непочате, і віднесла в шинк продати. А недоїдки хліба засушила і годувала ними сім’ю. Невістку примушувала все робити так, що не було їй відпочинку ні вдень, ні вночі. Вночі пряла і дерла пір’я. Невістка боялася старої і годила їй.

Через рік-два задумав женитися другий син. Мати й цьому невістку вибрала.

— Піди, — каже, — до млинаря. Там гарна дівчина, але сліпа на око. Батько дасть їй багато віна.

Послухався і середущий син. Справили весілля, і знов посушила стара недоїдки хліба і ними годувала сім’ю. Примушувала невісток тяжко працювати, а сама ходила та все продавала. Невісткам не було ні дня, ні години, а роботи все більшало.

Час пролітав, задумав і молодший син оженитися, Василь. Але той не хотів послухати матері і сказав:

— Жінку я буду вибирати для себе сам. І вибрав собі красуню Марійку з небагатої, але розумної сім’ї. Справила мати й молодшому сину весілля, хоч молодша невістка маєтку не привезла, але була гарна і добра жінка для її сина. А стара дуже вередувала і хотіла, щоб невістки день І ніч працювали. Удень трудилися на полі, а ввечері мусіли прясти і пір’я дерти.

Не сподобалося тото все молодшій невістці. Одного разу поїхали сини на заробітки. А свекруха після тяжкої денної праці завдала невісткам великої роботи на вечір — напрясти куделі і надерти на подушку пір’я. Молодша невістка каже:

— Ви працюйте, а я піду приготую вечерю, заки свекруха спить. Пішла вона в комору, взяла слив’янки, взяла смажену курку, яку стара мала нести продавати, і сіли їсти. Попоїли вони, випили слив’янки, і все пір’я пішло по хаті, а куделі зосталися недопрядені. Свекруха пробудилася і побачила розвіяне пір’я.

— Ах чи сякі-такі! Ви нищите мою працю. А молодша невістка каже:

— Мамо, до мене приїжджав брат, і я приготувала невеличку гостину. Стара оторопіла.

— Чого ж ви не розбудили мене, щоб і я з братом твоїм повиділася? На другий вечір баба прокинулася в комірчині, зайшла і застала то саме. Вона дуже розгнівалася і почала з невістками битися. Молодша невістка не витерпіла і штовхнула бабу з одного кута в другий. Та й сказала другим невісткам, щоб робили то саме, що й вона: так вони її штовхали одна до другої, що свекруха заслабла.

Повернулися з праці сини, жінки вийшли встрічати своїх чоловіків, а мати лежить. Сини питають:

— Що з матір’ю?

— Захворіла й лежить.

Ввійшли сини в хату, а мати не може говорити, тільки мурчить і показує руками: «Ота штовхала в стіну, а та в другу стіну. А найменша трутила на підлогу». Баба показувала то на одну невістку, то на другу, то на третю, показувала на стіни й підлогу. Синам ті материні рухи були незрозумілі. А молодша невістка каже:

— Я все поясню. І пояснила:

— Вона показує, що старший син має жити в новій хаті по правій стороні, середущий по лівій, а я з Василем маємо жити тут, на цій господарці.

І показала пальцем на підлогу.

Невдовзі стара померла, невістки настелили їй пухових подушок і плакали, як люди приходили відвідати померлу. І всі сказали:

— Бачите, як добре розпорядилася Ганна своїми дітьми. Як її гарно нарядили, як плачуть за нею. Хай би й з нами так невістки поводилися.

А невістки по кутках сміялися в кулаки.

Поховали стареньку, і кожний пішов на свою пайку. А найменша невістка зосталася на місці, на всьому готовому.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Небилів, Рожнятівського району, Івано-Франківської області
28 січня 1994 року
Оповідач: Максимів Ольга Петрівна (1930 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Свекруха і невістки

Українська народна казка Буковини

Був чоловік і мав три хлопці. Виросли вони, а тато їхній помер. Залишилася мама, а вона була дуже зла. Старший син оженився, а мама каже до невістки:

— Робити треба день і ніч. Я вночі сплю і бачу. Як не будеш робити, то побачу, що ти не робиш.

А їсти баба давала погано, не дозволяли щось добре варити. Роби невістка день і ніч. А тут оженився другий брат. Старша невістка каже меншій:

— У нас дуже зла мати: робити треба день і ніч, а їсти дає погано. Та й вночі спить і бачить.

І робили вони обидві день і ніч.

Оженився і найменший брат. Старші невістки розказують меншій:

— Робим день і ніч, а їмо лиш то, що баба скаже.

Кожен брат мав свої коні. Поїхали вони на три дні з дому. Увечері баба лягла, а невісткам каже:

— Я лягаю, а ви робіть, бо я сплю і бачу. Поробили вони трохи, а найменша невістка каже:

— Гай, лишіть роботу. Ті боялися.

— Як ми лишим, як баба бачить?

— Лишіть!

Лишили вони роботу, пішли в другу кімнату, сіли всі три за стіл, поставили горівку, закуски і п’ють. Пили до того, що почали співати. А баба вчула. Встає, іде до тої хати, а там — усі три невістки п’яні. Баба почала на них кричати, тоді розсердилася і пішла в другу кімнату. А найменша невістка каже:

— Ви знаєте що, дівчата? Підем до баби. Станьте їдна коло дверей, а друга коло стіни — і тручайте бабу то до тої стіни, то до другої. І бийте її.

Так вони й зробили. Їдна в їдну стіну бабу тручає, а друга — назад, у другу стіну. До того її тручали, що вона вже на ногах стояти не годна була. Менша невістка каже:

— Лишіть її, най уже я поговорю з нею.

Бере вона бабу, кидає на землю; тоді взяла голку і поколола бабі язик. Потім здоймила бабу і поклала на ліжко.

Три дні лежала баба, поки вернулися додому сини. А невістки вийшли назустріч своїм чоловікам та й кажуть:

— Наша мама заслабла. Лежить і не говори.

Прийшли сини до хати і питають бабу. Дак вона не говори, а лиш показує рукою на старшу невістку і на стіну: «Старша тручала в цю стіну». А тоді показує на другу невістку і на другу стіну і показує, як найменша кинула її на землю і поколола язик. А найменша питає чоловіків:

— Що мама каже?

— Не знаєм.

— А я знаю, що мама каже. І скажу вам. Вона каже: старшому братови робити хату по цей бік на городі, середньому — по другий, а меншому і мені лишитися тут, у цій хаті. А в рот баба показує, бо не годна говорити.

Вони й погодилися, що так має бути. А баба пожила ще день і померла. Поховали її і побудували хати так, як «мама сказала». А найменший з жінкою лишився в старій хаті.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Вашківці, Сокирянського району, Чернівецької області
23 лютого 1980 року
Оповідач: Скаженюк Дьордій Степанович (1907)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.