Українські народні казки

Свята святуха

Українська народна казка Гуцульщини

Оженився один кавалір. А жінка йому каже:

— Я тобі зразу забула сказати, а тепер тобі кажу, що не буду нічого робити. Бо я — Свята Святуха.

— Жінко, то треба якось жити. Як же це так, щоб нічого не робити? Треба і їсти щось, і якусь худобину тримати. Я самий не годен усе робити.

— Роби то, що-с годен, бо я не буду робити. Мені не можна. Так ішло один і другий рік. Жінка вголіла, вже й сорочки не має на собі. Іде він до людей сапати, молотити, косити, громадити. І заробляє. Та й несе щовечора додому миску муки або зерна якого. Але одного разу йде він до людей до роботи, лиш вийшов за двері, а вона йому вслід кричить:

— Чоловіче, би-с не брав ні муки, ні зерна. Скажи тій ґаздині, аби вона дала з себе сорочку. Бо я гола.

А вни йому сорочку не дали, а дали т’хаті гуску. Чоловік приходить ввечері додому. Він ще в сінях, а вона каже:

— Давай, давай борше сорочку, най я вбираю. А він каже:

— То не сорочка, а гуска.

А їй ся причуває, що він каже: «Сорочка вузька». Каже вна:

— Нічого, що вузька, якось на себе затягну. А він таки до хати та й каже:

— То гуска.

А вона ту гуску за ноги та його по голові. Каже:

— Цего мені не треба. Мені треба сорочки.

Але приходить д’нему його брат. А він братови розказав поправді про свою жінку. Каже йому брат:

— Ти собі дорогу вибери, щоб не було тебе коло хати, а я прийду д’твої жінці, і щось ми порадимо.

Перебрався його брат на ангела чи святого і приходить д’жінці. Ну чисто ангел. З довгою палицею ясеновою. А вна собі сидить. Він питає:

— Чому ти нічого не робиш? Чого сидиш дурно? А вона каже:

— Я — Свята Святуха.

— О, — каже, — я добре натрафив. Ти Свята Святуха, а я Іван Хреститель. Най я тя цею палицею похрещу.

Та як став її тою палицею бити!

— Як я другий раз прийду, щоб ти робила всі роботи, які є в господарстві. Бо як не будеш робити, то тобі лихо буде.

Приходить додому її чоловік, а вона десь найшла сапу і так сапає, що аж дими за нею курять.

— Жінко, що з тобою є?

— А, — каже, — був Іван Хреститель коло мене. З такою довгою палицею. Так мене тою палицею нахрестив. Та й казав, щоби я робила, бо як другий раз прийде, то недобре буде.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Нижній Березів, Косівського району, Івано-Франківської області
21 листопада 1983 року
Оповідач: Повшинюк Гаврило Петрович (1915 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.