Українські народні казки

Святе подриганіє

Українська народна казка Поділля

Був в одному селі піп, і був він заможній, мав багацько сінокосу і чистої землі.

Як прийшла косовиця, то піп послав косарів косить у понеділок,

Накосили косарі сіна, і лежало те сіно до п’ятниці. В п’ятницю піп перевернув на другий бік, а в суботу хотів згромадити, та щось йому перебило, то й не громадив. В суботу ввечері править піп вечерню і каже людям:

— Люди добрі, взавтра ви рано вставайте і йдіть на служеніє, бо треба рано правити утреню... Як одправлю, піду сіно громадити.

В неділю рано піп зібрався правити службу. Саме взяв Євангеліє в руки, як почув — щось тарабанить. Стоїть і слухає, забув і про утреню. Та ось заходить паламар. Піп питає:

— Що це тарабанить?

— Той каже:

— Дощ іде.

Піп аж засвистав:

— Ф’ю-ф’ю-ф’ю... пропало сіно!

Та й каже людям:

— Глядіть, люди на мене, що я буду робити, то й ви швиденько те робіть...

Почав піп правити, взяв кадильницю і став махати. А з кадильниці як

випадає жаринка, та й попала в халяву попові. Виймав-виймав її піп, але не вийняв. Бере далі лягає, задирає догори йогу і витрушує жаринку. А люди бачать, що піп ліг і трусить ногою, давай і собі падати й трусити ногами. Потім приходить люди додому і розказують:

— Ото коли б ви бачили, що сьогодні було в церкві! Ще ніколи так не правилось...

— Що ж там було? — питають.

— Було святе подриганіє. Падали всі на підлогу, тріпали ногами, свистали й казали: «Пропало наше сіно...»

Дивувалися старі люди:

— А й справді, ще так ніколи не правилось у церкві.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

2 (6330). Святе подриганіє. СУС 1825D*. Записано 2009 року. Дігтяр Ольга Володимирівна (1947). Вінницька область, Вінниця