Світ гине, земля трясеться
Українська народна казка Чернігівщини

Жили собі в селі чоловік і жінка. Мали вони багато дітей. Якось ті діти гралися, а хлопчик поцілив каменем курочці рябій в голову. Курочка давай втікати.

— Ко-ко-ко! Світ гине, земля трясеться, а бідній курочці на голову каміння падає, — казала вона другим куркам і вони поховалися в сарай.

А курочка побігла в ліс. Зустріла там зайчика, а він і каже:

— Куди це ти так біжиш?

— Ко-ко-ко! Світ гине, земля трясеться, а бідній курочці на голову каміння падає!

— І я з тобою тікаю, — каже зайчик.

Побігли вони разом, та так швидко, що аж спотикаються. Коли бачать, сидить на пеньку лисичка та й питає їх:

— Куди це ви так біжите, голубчики?

А курочка й каже:

— Ко-ко-ко! Світ гине, земля трясеться, а бідній курочці на голову каміння падає!

— То і я з вами тікаю.

Зустріли вони по дорозі вовка та ведмедя. А ведмідь каже:

— Давайте, друзі мої, сховаємось в моєму барлозі.

Поховалися вони там. А лисичка облизує мордочку і каже:

— Нині, браття і сестри, ми ще протримаємося, а завтра ми будемо голодні. Пропоную з’їсти курочку і зайчика.

— Добре, — погодилися вовк і ведмідь.

А вночі, коли всі спали, курочка з зайчиком втекли з барлогу в ліс. А ті проснулися і стали думати, кого б це з’їсти. Лисичка каже:

— Ведмедику, ти такий ситенький, на тобі так багато м’яса…

Почув це ведмідь і собі втік. А лисичка знову:

— Давай, вовчику, хто з нас вночі засне, того і не стане.

— Гаразд, — погодився вовк.

Лисичка вночі й ока не стулила. А вовк одне око закрив, поспав, а потім друге та знову поспав. Так і зосталися у тому барлозі лисичка з вовком, щоб перевірити, хто швидше засне.