Світ гине, земля трясеться
Українська народна казка Чернігівщини
Жили собі в селі чоловік і жінка. Мали вони багато дітей. Якось ті діти гралися, а хлопчик поцілив каменем курочці рябій в голову. Курочка давай втікати.
— Ко-ко-ко! Світ гине, земля трясеться, а бідній курочці на голову каміння падає, — казала вона другим куркам і вони поховалися в сарай.
А курочка побігла в ліс. Зустріла там зайчика, а він і каже:
— Куди це ти так біжиш?
— Ко-ко-ко! Світ гине, земля трясеться, а бідній курочці на голову каміння падає!
— І я з тобою тікаю, — каже зайчик.
Побігли вони разом, та так швидко, що аж спотикаються. Коли бачать, сидить на пеньку лисичка та й питає їх:
— Куди це ви так біжите, голубчики?
А курочка й каже:
— Ко-ко-ко! Світ гине, земля трясеться, а бідній курочці на голову каміння падає!
— То і я з вами тікаю.
Зустріли вони по дорозі вовка та ведмедя. А ведмідь каже:
— Давайте, друзі мої, сховаємось в моєму барлозі.
Поховалися вони там. А лисичка облизує мордочку і каже:
— Нині, браття і сестри, ми ще протримаємося, а завтра ми будемо голодні. Пропоную з’їсти курочку і зайчика.
— Добре, — погодилися вовк і ведмідь.
А вночі, коли всі спали, курочка з зайчиком втекли з барлогу в ліс. А ті проснулися і стали думати, кого б це з’їсти. Лисичка каже:
— Ведмедику, ти такий ситенький, на тобі так багато м’яса…
Почув це ведмідь і собі втік. А лисичка знову:
— Давай, вовчику, хто з нас вночі засне, того і не стане.
— Гаразд, — погодився вовк.
Лисичка вночі й ока не стулила. А вовк одне око закрив, поспав, а потім друге та знову поспав. Так і зосталися у тому барлозі лисичка з вовком, щоб перевірити, хто швидше засне.