☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Сестра мене зарізала
Українська народна казка Закарпаття

Жив собі єден чоловік, звався Ангелин. Пішов він по світі глядати собі жінки. Та й найшов собі жінку іменем Білосніжка. І жили вони, і мали доньку, яку тоже назвали Білосніжкою. Потому жінка Білосніжка померла. Остався чоловік з донькою. Що ж ту робити? Другу шукати жінку треба. Найшов він жінку, але в неї тоже таке дівча було. Та мачуха збиткувала з дівчати. І загнала його зимою на ягоди.

— Принесеш ягоди — то будеш жити, не принесеш — не будеш. Дівчина пішла й пішла лісами. І ввиділа далеко огень. Добралася туди, до того огня. А там були чотири чоловіки. Вона їм вклонилася, а вони її звідали:

— Що ж ти, дівчино, глядаєш у зимі? Відповідає дівчина:

— Загнала мене мачуха на ягоди. Та й сказали вони:

— Та котрого ти вітра любиш?

— Я всіх люблю.

— Іди ти, Майовий Вітер, продуй сніг, щоби ягоди виросли. Майовий Вітер пішов і здув сніг. І виголошує:

— Будь, Весна! Ростіть, ягоди.

І ягоди виросли. Сказали вітри дівчині:

— Збирай ягоди. І неси додому мачусі, щоб тебе не збиткувала. Принесла донька ягоди додому. Та стали вони їсти ягоди. З тих ягід веселість велика. Радувався батько. А мачуха тілько своїй дівці радувалася, а тій ніт.

Прийшло літо. Загнала мачуха обі дівчата на яфини. Котра скілько назбирає. І Білосніжка назбирала більше. А мачушина каже:

— Пересип мені, а потому тобі назбираєме. Сіла собі мачушина та поїла яфини. Тоді каже:

— Збирайме тобі.

Збирали, збирали й засперечалися.

— Та я ж уже раз назбирала та тобі оддала. Збирали вони далі. А тоді мачушина дочка сказала:

— Підеме снідати.

Та й сіли собі їсти. І мачушина донька зарізала Білосніжку. І приходить додому, приносить яфин багато. Спитала мачуха:

— А де ж твоя сестра?

— Та я її ніде не видала.

— Багато назбирала, а сестру не видала. А де ж вона ділася?

— Та, може, на друге поле пішла, може, й заблудила.

Нема сестри й нема. А сестру вже гаврани розторгали. А на тім місці калина виросла. Ішли там мандрівники, побачили калину та й кажуть:

— З тої калини була би добра сопілка.

Посідали вони, зробили ґайдичку. А ґайдичка заговорила: Сестра мене зарізала, Гаврани поїли, А сестра ся похвалила, Що я заблудила. А батько мене чекає... Приходять мандрівники до того ґазди. Стали ґайдати. А ґайдичка говорить:

Сестра мене зарізала, Гаврани поїли. А на тому місци Виросла калина, А з тої калини — Прекрасна сопілка. Та й проговорила сопілка, де находиться сестричка. Ґазда питається їх:

— А де ви ту ґайдичку найшли?

— Та там, — каже, — калина, і ми зробили з неї ґайдичку.

І ґазда взнав, де його дівчина. Наказав ґазда свої жінці, мачусі:

— Бери свою дочку, би вона повіла, де сестру згубила. Пішли глядати, а там калина росте. І прогнав ґазда через тото жінку і її дочку. І лишився жити сам.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

10 липня 1988 року Люта, Великоберезнянського району, Закарпатської області Яцьків Михайло Михайлович (1924 року народження)