Сестра мене зарізала
Українська народна казка Закарпаття
Жив собі єден чоловік, звався Ангелин. Пішов він по світі глядати собі жінки. Та й найшов собі жінку іменем Білосніжка. І жили вони, і мали доньку, яку тоже назвали Білосніжкою. Потому жінка Білосніжка померла. Остався чоловік з донькою. Що ж ту робити? Другу шукати жінку треба. Найшов він жінку, але в неї тоже таке дівча було. Та мачуха збиткувала з дівчати. І загнала його зимою на ягоди.
— Принесеш ягоди — то будеш жити, не принесеш — не будеш. Дівчина пішла й пішла лісами. І ввиділа далеко огень. Добралася туди, до того огня. А там були чотири чоловіки. Вона їм вклонилася, а вони її звідали:
— Що ж ти, дівчино, глядаєш у зимі? Відповідає дівчина:
— Загнала мене мачуха на ягоди. Та й сказали вони:
— Та котрого ти вітра любиш?
— Я всіх люблю.
— Іди ти, Майовий Вітер, продуй сніг, щоби ягоди виросли. Майовий Вітер пішов і здув сніг. І виголошує:
— Будь, Весна! Ростіть, ягоди.
І ягоди виросли. Сказали вітри дівчині:
— Збирай ягоди. І неси додому мачусі, щоб тебе не збиткувала. Принесла донька ягоди додому. Та стали вони їсти ягоди. З тих ягід веселість велика. Радувався батько. А мачуха тілько своїй дівці радувалася, а тій ніт.
Прийшло літо. Загнала мачуха обі дівчата на яфини. Котра скілько назбирає. І Білосніжка назбирала більше. А мачушина каже:
— Пересип мені, а потому тобі назбираєме. Сіла собі мачушина та поїла яфини. Тоді каже:
— Збирайме тобі.
Збирали, збирали й засперечалися.
— Та я ж уже раз назбирала та тобі оддала. Збирали вони далі. А тоді мачушина дочка сказала:
— Підеме снідати.
Та й сіли собі їсти. І мачушина донька зарізала Білосніжку. І приходить додому, приносить яфин багато. Спитала мачуха:
— А де ж твоя сестра?
— Та я її ніде не видала.
— Багато назбирала, а сестру не видала. А де ж вона ділася?
— Та, може, на друге поле пішла, може, й заблудила.
Нема сестри й нема. А сестру вже гаврани розторгали. А на тім місці калина виросла. Ішли там мандрівники, побачили калину та й кажуть:
— З тої калини була би добра сопілка.
Посідали вони, зробили ґайдичку. А ґайдичка заговорила: Сестра мене зарізала, Гаврани поїли, А сестра ся похвалила, Що я заблудила. А батько мене чекає... Приходять мандрівники до того ґазди. Стали ґайдати. А ґайдичка говорить:
Сестра мене зарізала, Гаврани поїли. А на тому місци Виросла калина, А з тої калини — Прекрасна сопілка. Та й проговорила сопілка, де находиться сестричка. Ґазда питається їх:
— А де ви ту ґайдичку найшли?
— Та там, — каже, — калина, і ми зробили з неї ґайдичку.
І ґазда взнав, де його дівчина. Наказав ґазда свої жінці, мачусі:
— Бери свою дочку, би вона повіла, де сестру згубила. Пішли глядати, а там калина росте. І прогнав ґазда через тото жінку і її дочку. І лишився жити сам.