Українські народні казки

Сестра-душогубка

Українська народна казка Бойківщини

Був один чоловік і мав дочку. Жона його померла і та дочка осталася сиротою. А пізніше він пішов і оженився і взяв жінку з дівчинкою. І привів їх, і тота мачуха його дівочку дуже не любила. Свою любила, шановала, а чоловікову не любила. Як они ходили на вечірки, все дочка мачухи сидить собі, а тота все пряде.

Їдуть з вечірок додому, а тота мачушина каже:

— Дай, сестричко, мені веретено.

Та дасть веретено, а вона побіжить додому та й похвалиться:

— От дивіться, я пряла, я напряла. А она не зробила нич.

Не любила її мачуха, але було, як було, якось там жили. Але підійшло літо, пішли они в ліс на яфини. Та й чоловікова дівчина назбирала яфин, а та мачушина нич не назбирала, а тільки їла. Та й чоловікова має з чим іти домів, а мачушина не має нич. І що вона надумала? Тоту дівчину зарізала. Зарізала, пригребла її там та й пішла додому. Мати питає:

— Чи назбирала афин?

— Та назбирала, видите, скільки.

А батько питає:

— А де ж є моя дочка?

— Ваша не хотіла робити, не робила й не хоче. Я збирала, а она їла. Та й десь там ще осталася та й їсть яфини. Казала, що прийде. А я знаю, чи прийде?

Батько чекає та й чекає. Та й не є. Пропало дівча.

А на тім місці, де була похована зарізана дівчина, виросла калина. Може рік пройшов, може, й два. І йшли чумаки. Ішли по ті дорозі та й дивляться, така файна калина росте. Та й єден каже:

— Я піду виріжу з тої калини паличку та й зроблю сопілку. То файна калина та має бути файна сопілка.

Зробив він сопілку і заграв. А сопілка й говорить:

А помалу-малу, чумаченьку, грай

Та на врази мого ти серденька вкрай.

Мене сестриця з світу згубила,

Острий ніж у серденько та й устромила.

А они тоді стали та й говорять:

— Що то є таке? Що то ми таке зробили, що сопілка говорить?

Та й пішли они далі. Пішли й попали до того самого чоловіка на ніч. Їх було троє, тих чумаків.

— Може би, ви нас, чоловіче, прийняли на ніч?

— Та прийму.

Та й кажуть они йому, тому чоловікови:

— Ви чули коли таке? У нас сопілка грає. Ану нате ви заграйте в цю сопілку.

— Та я, — каже, — не можу грати на сопілку.

— Ану-ану.

Він узяв сопілку, заграв, а сопілка говорить:

А помалу-малу, таточку мій, грай

Та на врази мого ти серденька вкрай.

Мене сестриця з світу згубила,

Острий ніж у серденько та й устромила.

Що то таке? То таке? Всі дивуються: і батько, і мачуха, і ті чумаки. Що таке, що сопілка говорить? Дали сопілку мачусі. Заграла мачуха. А сопілка знову:

А помалу-малу, матусенько, грай

Та на врази мого ти серденька вкрай.

Мене сестриця з світу згубила,

Острий ніж у серденько та й устромила.

Тоді дали они сопілку мачушиній дочці. А сопілка знову говорить:

А помалу-малу, душогубко, грай

Та на врази мого ти серденька вкрай.

Ти мене з світу згубила,

Острий ніж у серденько та й устромила.

І тоді вони зрозуміли, що то сталося і як то сталося. І батько вже знав, де його дочка. І нагнав свою жінку з її дочкою, і остався сам жити.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

151 (2200). Сестра-душогубка. СУС 780. 30 березня 1990 р. Гладиш Іван Дмитрович (Сулимів) (1912). Львівська область, Турківський район, село Яворів