Сила хліба
Українська народна казка Чернігівщини
Найнявся бідний чоловік до багатого пана на роботу. А в того пана стільки багатства: тисяча овець, мішки золота і всякого добра.
— Що ж я маю робити? — питає бідняк.
— Пастимеш моїх овець, — каже пан.
— А що ж я за це матиму?
— Як відпрацюєш рік і кожна вівця вціліє, то заробітком буде стільки овець, скільки зможеш перекинути через перелаз.
Погодився бідняк. А чого б і ні? Пан щодня йому давав по шматку хліба і цибулину.
Витримав пастух рік. Підійшов час розрахунку. П’явся, п’явся пастух, всі сили вкладав, а перекинув лише найменше ягнятко. Зажурився бідолашний, нічого не вдієш. Залишився з тією ж умовою ще на рік.
Одного разу гонить, як завжди, пастух свою отару до води, коли ж бачить, сидить сивий дідок на пні. Підійшов пастух та й ділиться своїм горем, а дідок йому каже:
— Ти, чоловіче, цибулину закопуй у землю, вона проростатиме. І в її молодих паростках тектиме сила молодості. З’їдай ці паростки, а на місці виростатимуть інші. А хліб їж відразу, він збереже і збільшить твої сили, бо в хлібі є сила людей, які його породили.
Послухався пастух старого. Підійшов рік до завершення. Сміється пан:
— Перекидай! — каже.
Як став пастух перекидати — всіх до єдиного ягняти перекинув.
— Ну, що ж?- мовить пан. — Слово — не вітер, не розвієш. Бути по-твоєму: забирай отару.
І зажив бідняк щасливо із своєю сім’єю, все життя прославляючи хліб та силу, яка є в ньому.