Сирота і багач

Українська народна казка Чернігівщини

Давно то було, ще як кити землю на собі возили.

В одному хуторі жила дівчинка-сирітка. Ні матки, ні батька у неї не було, ні братів, ні сестер. В пам’ять про маму осталась одна вишня, що росла біля хати. Жила вона бідно, сама собі лад давала, чесним трудом у людей на шматок хліба заробляла, тому і поважали її всі.

Одного разу весною найняв її багач гусей пасти. Знав, що дівчинка роботяща, добре птицю буде глядіти. Відпрацювала вона у нього до осені, всіх гусей виростила, ні одного не втратила. Розщедрився багач і за всі її труди дав кізочку.

Подякувала йому дівчинка, хоч розуміла, що обділив він її. Забрала кізочку і пішла у двір. Із кізочки виросла красива коза. Дівчинка сильно любила її: сама їла — і козу годувала, сама пила — і козу поїла. А коза та була незвичайна. Все чисто розуміла, тільки що не розмовляла. Не розлучались вони ні на хвилинку, коза охороняла свою хазяйку, якщо бачила якусь небезпеку.

Одного разу проїжджав багач на коні мимо двору сирітки і побачив козу. Заздрісно йому стало, що така красива худоба не його, а якоїсь біднячки. Рішив він забрати козу, а дівчинці дати друге козеня. Але сирітка не погодилась. Тоді багач наказав своїм слугам украсти козу. Ті так і зробили.

Гірко плакала дівчинка за своєю годувальницею, бо подумала, що її розірвали вовки. Про свою біду вона розказала маминій вишні і раптом почула тихий шепіт. То говорила вишня:

— Ти не плач, моя донечко, жива твоя коза. Закрив її багач в глухому сараї. Тужить вона за тобою, ні трави не їсть, ні води не п’є. Поспіши її визволити, а то пропаде скотина.

Пішла дівчинка до багача і сказала, щоб він віддав їй козу. Подивився багач на неї і сказав, що коза сама до нього прийшла. Погодився віддати, якщо сирітка відгадає загадку. Він був упевнений, що його загадок ніхто не відгадає.

Перша загадка була така: що то за ключі, що землю весною відмикають?

Зажурилась сирітка, бо тяжка була загадка. Прийшла вона до вишні і розказала все. Вишня їй порадила:

— Ти не журись, моя донечко. Лягай спати і ні про що не думай. Завтра, як будеш іти до багача, будь уважна, і відгадка сама до тебе прийде.

Вранці пішла сирітка до багача. Іде по дорозі, а сонячний промінчик спереду біжить. Здогадалась дівчинка, що це і є відгадка.

Розсердився вельми пан, як почув правильну відповідь і дав другу загадку: що то за людинка, що догори щетинка ?

І знову сирітка розказала все своїй порадниці-вишні. Та знову дала їй пораду.

На ранок сирітка знову пішла до багача. Заходить у двір, а там свиня зі своїм виводком у калюжі купається. Зраділа дівчинка, догадалась, що це і є відгадка.

Аж червоний став багач від злості, але виду не подає, а третю загадку загадує: „Що коло тебе біжить, та ти його не догониш?”

Це була остання загадка, і вишня порадила сирітці бути особливо уважною, бо відгадка завжди буде поруч з нею.

Тільки сонечко зійшло, пішла сирітка до багача. Іде, а попереду тінь біжить. От вона, відгадка!

Вийшов багач до сирітки у двір. Відгадала правильно дівчинка загадку, і він випустив козу. Обняла сирітка свою улюбленицю і хотіла вже іти додому, але коза розігналась і так дала рогами багачу нижче спини, що він гепнувся у весь ріст у ту калюжу, де свиня купалась. А сирітка з козою пішли додому і більше ніколи не розлучались.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

76 (4084). Сирота і багач. СУС — порівн. 875. Записано 2008 року. Максименко Софія Агеївна (1922). Чернігівська область, Новгород-Сіверський район, Лизунівка