Українські народні казки

Сироти

Українська народна казка Покуття

Був пан і мав двоє дітей, дівчинку й хлопчика. Паня вмерла, і лишилися ті діти сиротами. А пан оженився другий раз. І народилася в них дівчинка. А паня незлюбила тих обох сиріт.

У пана була керниця. У тих краях не було води, і пани з’їжджалися, до того пана купувати воду. Пан все встане рано, а води в керници нема. Увечір пан каже до дівчинки-сироти:

— Іди вартуй керницю. Дивися, хто буде брати з керници воду. Пан хотів її збутися, хотів, щоб її щось украло вночі, бо паня все казала панови, щоб тих дітей десь відвів.

Дівчинка наносила до стайні в бочки води, поналивала у відра. Та й вартує коло керниці. А то прилетіли три файні птахи. І кажуть до дівчинки:

— Дай, дівчинко, нам води пити. Ми тобі станем у пригоді. А вона сказала:

— Пийте.

Вони пили і випили всю воду. І кажуть їй птахи:

— Як ти будеш сміятися, то буде тобі з рота золото падати. І птахи полетіли. А рано пан каже:

— Хто брав воду, що нема води?

— Я не виділа, — сказала дівчинка. На другий вечір посилає пан хлопчика.

— Іди й вартуй.

А дівчинка вже сказала братови, що прилетять три птахи. Аби він дав їм води. І пішов хлопець вартувати воду. Наносив води, вартує. Дивиться, прилітають три птахи. І кажуть:

— Хлопчику, дай води. А хлопчик каже:

— Пийте.

Випили вони воду й полетіли.

Пан устав рано — води нема. Питає:

— Де вода? Хлопець каже:

— Я не видів, нікого не було.

На третю ніч посилає пан на варту вже ту другу, меншу дівчинку. Іде вона до керници, а ті двоє не сказали їй, що прилетять три птахи. Вартує вона, прилітають три птахи і кажуть:

— Дівчинко, дай води.

А вона взяла бука і набила їх. А вони кажуть:

— Як ти будеш сміятися, то тобі будуть вилітати з рота жаби. Приїжджають пани купувати воду. А старша дівчинка сміється, і їй вилітає з рота золото. А оден панич придивився до неї і дуже її сподобав. І каже до пана:

— Я женюся, беру цю дівчину.

А паня її ще більше незлюбила. Але панич таки жениться з нею. Тоді сказала паня, щоби вона собі забирала й брата. І вона забрала з собою й хлопчика. Сіли вони на брички, і той хлопчик сів, і паня сіла, і та друга дівчинка, по татови сестра. Їдуть вони через ліс. Хлопчик заснув. А паня взяла та й стяла голову молодій. І викинула ї’ з брички в ліс.

Молодий приїхав, а молодої нема. І він узяв за жінку ту другу дівчину. Але він її не хоче і все думає про ту. Що золото з рота вилітало.

А лісничий найшов дівчину без голови. І голову найшов. І забрав до себе. А ті три птахи прилетіли і тою водою її зцілили. І вона ожила.

І жиє вона в лісничого. А той панич дізнався про це і приходить до лісничого, до свої жінки. Поговорив з нею та вернувся до свого тата, до пана, і каже:

— Я мав ключ від замка і загубив. І доробив другий ключ. А тепер я віднайшов старий. Котрий мені, — каже, — кращий ключ?

А пан каже:

— Як ти найшов старий ключ, то й тримайся його. А він тоді каже до пана:

— Я найшов свою жінку.

— Як найшов, то бери її, — каже пан.

А брат її жив у тата. Він привіз жінку, і дуже вона обцілувалася з братом. І стали чоловік з жінкою жити. А ту другу і її маму вивезли в ліс. І там їх роздерли вовки.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Ганьківці, Снятинського району, Івано-Франківської області
12 квітня 1987 року
Оповідач: Ворощук Калина Іванівна (1925)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Сироти

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Колись дуже давно жила дівчинка Маруся. У неї був менший братик Михасик. Батьки померли, коли вони ще були зовсім малими. їх до себе забрала жити бабуся, дуже хвора та стара жінка. Жили в лісі в невеличкій хатинці.

Після смерті старої діти залишилися одні на білому світі. Маруся прибирала в хаті, розпалювала піч, ходила по воду, готувала їжу. Михасик зробив лук, з якого стріляв у здобич. У лісі збирали гриби та ягоди.

Якось хлопець убив качку і приніс її додому. Сестра обскубла її та зварила смачну юшку. Пообідали й знову за роботу. Діти любили природу. У вільний час Маруся плела віночок з гарних квітів, а Михасик грав на сопілці. Так і жили, не тужили.

Одного разу дівчинка пішла в ліс за грибами одна, та не повернулася. Пройшов день, два, тиждень. Відправився хлопчик на пошуки своєї рідної сестриці. Побачив Михасик березу та й питає:

— Березо, березо, ти не бачила мою сестрицю?

— Ні, не бачила. Але на моїй гілці висить гарний віночок. Ось він.

— Це ж її улюблений віночок! — зрадів братик.

— Он бачиш ту річку? Іди до неї та спитай. Може, вона щось знає.

— Спасибі, березо!

Прийшов Михасик до річки та й питає:

— Річко, люба річко! Ти не бачила мою сестрицю?

— Так, бачила. Її повів чоловік з рушницею в той бік, де заходить сонце.

Пішов Михасик далі. Зупинився перепочити. Ліг на травичку та заснув.

Коли прокинувся, сонце стояло уже високо. Тут він побачив якесь село. Показали йому люди ту хату, де живе чоловік з рушницею.

Чоловік відчинив двері та запросив гостя до хати. Тут він розповів Михасику, як зустрів у лісі дівчинку, як вона погодилась допомогти його хворій дружині. По дорозі Маруся назбирала цілющих трав. Її бабуся колись навчила варити зілля. Дружина одужала. Якраз сьогодні всі вони збиралися йти за Михасиком. У цієї родини не було дітей. А тепер були й донька, і син.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Вієнко Валентина Миколаївна (1942 року народження), Дніпропетровська область, Нікопольський район, Марганець 298 (7488). Сироти. СУС — . Записала Вієнко Карина 2009 року.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.