Ситий голодного не розуміє
Українська народна казка Чернігівщини

Ішов якось навесні по полю чудотворець. Бачить, а чоловік мотикою прокопує овес.

— Чому ви мотикою пораєтеся, хіба не маєте плуга?

— Не маю.

Тоді чудотворець каже:

— Зніміть свої постоли, закопайте у землю та примітьте місце. Буде у вас все, бо я — чудотворець.

Закопав чоловік постоли у землю. Прийшов додому, а в нього будинок новий і худоби повна садиба. Почав чоловік господарювати і таким пихатим став, ніби ніколи бідним і не був. І бідним не допомагав, бо кажуть, що ситий голодного не розуміє.

Через три роки восени знову прийшов чудотворець у те село. «Ану, — думає, — зайду до того чоловіка, попрошуся переночувати». Зайшов та питає:

— Чи можна у вас переночувати?

— Ні, бо ви мені дім запаскудите.

Той ще раз попрохав, але чоловік пустив пса. Тоді чудотворець каже:

— Як тобі прийшло, нехай так і піде!

І все господарство спалахнуло. А хазяїн з сім’єю вискочили лише в тому, що ходили.

— Іди викопай свої постоли та й ходи в них далі, — сказав чудотворець чоловікові.

Хто не хоче по правді жити, той біди зазнає.