Скарб
Українська народна казка Кіровоградщини
Були собі дід і баба, і було у них на полі просо. Все його дід стеріг. Прийшов пообідати й каже:
— Біжи, синку, в поле просо стерегти.
Пішов він у поле просо стерегти. Йде і чує, щось у просі говорить:
Ось і хлопчик іде, пундики несе.
Як візьму я хлопця за волосся,
Закину його в чорні ліси.
Буду хлопця терти і м’яти,
І не буде кому хлопця обороняти.
Прийшов він додому і каже:
— Щось у нашому просі є.
— Брешеш, — каже тато, — захотів ти їсти й прийшов додому. Йди, доню, ти в поле просо стерегти.
Йде дівчина по полю і чує, в просі щось говорить:
Ось і дівчина іде, пундики несе.
Як візьму я дівчину за волосся,
Закину її в чорні ліси.
Буду дівчину терти і м’яти,
І не буде кому її обороняти.
Прийшла вона додому і каже:
— Справді, тату, щось у просі таки є.
— Брешеш, — каже батько, — не захотіла просо стерегти та й пішла додому.
Пішла баба в поле. Йде і чує, що у просі щось розмовляє. Злякалася баба й побігла додому. Прийшла вона й каже:
— Правда, діду, щось й справді є в просі.
— Брешеш. Піду я в поле, перевірю.
Іде і чує, справді щось в просі є. прийшов додому й каже:
— Піду до попа, щоб він просо освятив.
Йде дід з попом та й чують, щось говорить у просі. Злякався піп та й навтьоки. Стоїть дід сам і баче, хлопець іде. А щось у просі знову говорить. Хлопець все прислухається, звідки голос йде. А воно йому каже:
— Підійди!
Підходе хлопець, аж поки не побачив, а тоді як ударить про ньому булавою, а воно розсипалося грішми.
Хлопець переділив гроші з дідом та й пішли вони додому.