Скільки живе глечик

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жив колись гончар, та такий вправний, що кращого за нього майстра не було у всьому краї. Зліплені ним горщики, кухлі, полумиски, макітри розкуповували ще гарячими, мало не з самісінької гончарної печі. Майстер радів, що його праця в такій пошані. Проте одна думка не давала йому спокою. «Як би зробити так, — міркував він, — щоб мій посуд не бився, щоб служив людям вічно?»

Якось пішов гончар по глину, сів над ямою і замислився. Раптом перед ним з’явився згорблений сивобородий дідок та й питає:

— Чого, чоловіче, зажурився?

— Я роблю гарний посуд, — каже гончар, — але він легко б’ється...

— А ти хотів би, щоб він служив вічно?

— Авжеж.

— Що ж, буде твій посуд служити людям без кінця-краю.

Сказав так чаклун, зробив кілька магічних рухів рукою і зник без сліду.

А гончар вернувся додому і ще з більшим завзяттям узявся до роботи. З ранку до смерку весело обертався його гончарний круг — і з’явилися вироби один кращий від другого. Тепер можна було взяти будь-який полумисок чи глечик, щосили торохнути ним об землю, а він лишався без жодної тріщинки. Люди ще охочіше заходилися купувати в майстра його вироби.

Та поволі минав час, і купців ставало дедалі менше, бо тепер череп’яний посуд

служив їм усе довге життя, а далі переходив у спадок дітям і внукам.

Нарешті настав день, коли гончар не зміг продати жодного кухля чи горняти, бо ж усі люди вдосталь набрали собі вічного посуду.

— О, лиха година! — забідкався гончар. — 3 чого я тепер житиму?

Вкрай засмучений, побрів він до глинища, сів над ямою й заплакав. Аж тут з’явився той самий дідок-чаклун.

— А що, — питає, — зробив тебе щасливим твій вічний посуд?

— Якби ж то, — тяжко зітхнув гончар, — через нього я позбувся шматка хліба. Ремесло моє стало мало кому потрібним. Благаю, вчини так, щоб усе, що ліпиться з глини, з часом розбивалося, щоб кожний гончарний виріб, як і все на світі, мав свій початок і свій кінець.

Пожалів чаклун гончара, ще раз зважив на його прохання. І глиняний посуд, досить було необачно повестися з ним, а то й просто від часу, став лускати і розсипатися на дрібні черепки.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

4 (5432). Скільки живе глечик. СУС —. Записано 2008 року. Кочерга Марія Василівна (1927). Черкаська область, Звенигородський район, Боровикове