Сливове сватання
Українська народна казка Кіровоградщини
В одному селі жив хлопець Василь. І ось прийшов час йому одружуватись. Каже йому батько:
— Їдемо, сину, у сусіднє село. Там є дві дівчини на виданні — Ганнуся і Маруся. Обидві гарні, але кажуть люди, що одна роботяща, а друга — ледача.
— А як ми, батьку, дізнаємось, хто з них хто? — питає Василь.
— Нам, сину, сливи допоможуть.
Приїхали вони в сусіднє село і об’явили, що міняють сливи на сміття з хати. Хто скільки сміття принесе, стільки слив і візьме. Почули Маруся і Ганнуся і кинулися по домівках. Назмітала Ганнуся повний кошик сміття по хаті і йде рада за сливами. А Маруся допомагає їй нести тяжку корзину і плаче. А Василь її питає:
— Чому, дівчино, плачеш?
— Так слив хочу, хоч одну скуштувати, але не змогла назмітати у хаті нічого. Тож пішла до сусідки Ганнусі і попросила трохи сміття.
Простягла Маруся маленьку хустинку з жменькою сміття.
— Як тебе звати, дівчино?
— Маруся.
— То ходімо, Марусю, до твоїх батьків, будемо свататись. Не сміття нам потрібне, а розумна й хазяйновита дружина синові. Ну як, згодна? Усі наші сливи будуть твої.
— Я сирота. І якщо ви мене сподобали, то я згодна. Василя давно кохаю, бо бачила на вечорницях.
Так батько вибрав сину гарну дружину і жили вони довго і щасливо, діточок ростили і привчали їх до праці.