Українські народні казки

Служба за корж

Українська народна казка Бойківщини

Жив собі бідняк. Мав в шестеро дітей. Та й жінка в него була. Каже він жінці:

— Спечи мені корж, бо піду в ліс заготовити дров. Вона спекла йому, він узяв той корж і пішов у ліс Завив собі той корж в платок і той повісив платок на корч. Та й рубає дрова. Нарубав дров, зголоднів та й каже:

— Попоїм трохи.

Пішов до того платка, а платок порожній. Думає він: «Хто ж той корж з’їв? То, певно, той з’їв, що голоден був». Та й каже чоловік:

— Най то буде йому на здоров’я! А г’нему підходить чоловік і каже:

— Я твій корж з’їв.

Та й каже йому той чужий чоловік:

— Може би, ти мене наймив на роботу? А бідняка:

— Я й сам не маю що робити, бо бідний. В мене нема що їсти. Той каже:

— Нічого, будемо мати що їсти.

— Ходи за мною.

Привів він його додому і каже жінці:

— Привів я слугу. Жінка йому:

— Нащо він тобі? А той слуга каже:

— Нічо’, нічо’. Не бійтеся, ми будемо робити оба і будемо мати що їсти.

А там у сусідстві був багач — мав много худоби. У того багача померла мама. Погребли її з ксьондзом. Той слуга пішов вночі на цвинтар, відкопав тоту бабу, взяв її на плечі і відніс до багача. Заніс до комори, а там була бочка з бриндзою. Справив ту бабу руками в тоту бриндзу і дав їй в руку лижку.

Рано жінка багача хотіла варити пироги з бриндзою, пішла до комори брати бриндзу та як подивилася, що мертва мама бере бриндзу, кинула миску й побігла до хати. І каже чоловікови:

— Мама прийшла! Бере бриндзу.

Чоловік пішов до комори, взяв матір на руки, заніс до хати, знову нарядили її. Люди йому кажуть, аби погрібав з дванадцятьма ксьондзами. І погребли її з дванадцятьма ксьондзами.

А багач ту бриндзу не хоче їсти, бо мама брала. Хоче тоту бриндзу закопати в землю. А слуга каже свому ґазді:

— Іди бери собі тоту бриндзу. Ми з’їмо.

Пішов бідний зі слугою, і тоту бриндзу принесли домів. Діти їдять. А слуга іде вночі, відкопує бабу ще раз і знов несе до того багача. Заніс до стайні і зарізав бика. Дав ті бабі косу в руку і поклав її на бика. Чоловік рано встав і йде до стайні давати худобі їсти. Дивиться — мати зарізала бика. Біжить до хати й каже жінці:

— Мама прийшла! Бика зарізала!

Бере той багач кличе людей, аби витягли бика надвір. І хоче везти бика в ліс та й закопати його. А бідний каже:

— Не везіть в ліс, везіть до мене, мої діти з’їдять.

Завезли вони бика до того бідняка, і той з дітьми, з жінкою і слугою їдять тото м’ясо.

Багач зайшов у голову: що робити з матір’ю. А слуга того бідняка каже багачеви:

— Що би ти дав, аби я твою маму погріб, щоб більше вона не прийшла?

Багач каже:

— Даю тобі пару волів і повну фіру збіжжя, як моя мама не прийде. Він так і зробив, погріб його матір. Одну ніч вона не приходить, другу ніч не приходить і третю. І так п’ять днів вона не приходить. Нарешті багатій іде до того слуги і каже йому:

— Ходи й забери свою заплату.

Слуга пішов, наладували повну фіру збіжжя, запрягли воли, і багатий каже:

— То все твоє.

І слуга повіз то до свого ґазди, та й повезли вони з ґаздою збіжжя в млин, змололи на муку, привезли додому, напекли хліба. Тоді слуга каже:

— Іду я від вас геть.

Взяв він собі на дорогу бохонок хліба і каже ґазді:

— За той корж, що я в лісі з’їв, я тобі поміг. Тепер ти маєш що їсти і жий собі на здоров’я.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Ясень, Рожнятівського району, Івано-Франківської області
26 січня 1994 року
Оповідач: Лучканич Василь Павлович (1916 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.