Українські народні казки

Служниця у ведмедя

Українська народна казка Бойківщини

Був дід і баба. Баба мала свою дочку, а дідо свою. І баба дідову дочку ненавиділа. І казала дідови, щоби свою дочку вивів у ліс і там лишив. І дід мусів послухати. Бере свою дочку і веде у ліс. Баба їй дала ніби-то хліба й сиру. А то вона дала камінь і попіл. Зав’язала то в рубатку і дала пасербици. І дід повів її в ліс. Вивів її в ліс і наклав огня.

— Ти, — каже, — тут сиди коло огня, а я йду. Буду дрова рихтувати.

І прив’язав до смеерки довбню, і вітер дув, і довбня гримала в смереку. І дідова дочка думала, що їїх батько дрова готовить та й гримить.

А дід як вивів дочку в ліс, то так її оставив, а сам пішов додому. Вона чекає, чекає — батько не йде до неї. І зголодніла. І бере тоту руба точку з хлібом, розвиває її і хоче їсти. А там є хліб і сир. З того каменя й попелу хліб зробився і сир. І поїла вона, і чекає до вечора. Нема батька. Темніє, і вона вже боїться.

Приходить медвідь. І каже:

— Твій батько давно пішов. Зразу пішов додому. А ти ходи зо мною, будеш у мене.

І привів він її до себе. У нього була хата, і кухня була в хаті. Привів її медвідь до хати і дав їй їсти. Поїла вона і лягла спати. А зрана медвідь устав і каже:

— Вставай, дочко, бо я йду на роботу. Тут маєш муку, тут маєш сир. Щоби-сь зварила обід. Але якби хто тут прийшов і що в тебе просив, аби-сь нічого не давала. І щоби дров наносила до хати цілий кут.

І пішов медвідь, а вона зачала місити тісто на пироги. А мишка бігає по хаті та й каже:

— Дівчино, дай ми тістечка, я тобі буду в помочі.

І вона відорвала кавалок тіста і кинула мишці. А тоді наварила їсти і наносила цілий кут дров — все поробила.

Прийшов медвідь увечері і сказав:

— Дай мені їсти.

Вона дала їсти. Медвідь поїв і дав їй у руки дзвінок. І світло згасив. І каже дівчинці бігати по хаті й дзвонити. І вона зачала бігати по хаті. А медвідь став коло купи дров і зачав метати полінами. І тут підбігла до неї мишка і тихо каже:

— Дай мені дзвінок. А ти сховайся в кутчик.

І мишка бігала по хаті з дзвінком. І дзвонила. А медвідь кидав на той дзвінок дрова. А дівчинка в кутку стояла.

Як медвідь викидав усі дрова, мишка віддала дівчинці дзвінок і сховалася. Медвідь засвітив, подивився, а дівчинка жива. Каже ведмідь:

— Ти в мене будеш вірна служниця. Будеш у мене служити три роки.

І вна в нього вислужила три роки. Коли три роки скінчилися, медвідь каже:

— Час тобі додому їхати. А тобі маю заплатити.

Дав їй медвідь куфер з убранням, дав їй коні, дав їй бричку і грошей. І випровадив її на дорогу.

— Їхай додому.

Вона вже доїжджала додому. А в її батька була собачка. І собачка гавкала:

— Гав-гав, дідова дочка каретою їде!

Вона приїхала додому, вийшов дідо, вийшла баба назустріч.

І бабу дуже голова заболіла, що вона привезла таке багатство. І каже вона:

— Діду, ти веди й мою дочку в ліс. Моя дочка ліпша, більше багатства привезе.

І дала вона своїй дочці хліба й сиру. І дідо завів її на то місце, де тота була. Наклав огень, а сам пішов додому. Вона там сиділа коло вогню і захотіла їсти. Бере розвиває хустину, дивиться, а там камінь і попіл. То ся переробило, і їсти нема що.

Чекала вона там до вечора. Коли стемніло, прийшов медвідь і каже:

— Ти ходи до мене. Будеш у мене за служницю.

— Йду, йду, — каже, — я буду ліпше служити, як моя сестра служила.

Медвідь привів її до хати, дав їй повечеряти. Повечеряла, і сказав їй медвідь спати. Другий день зрана медвідь устав і каже:

— Я йду на роботу, а ти маєш тут муку, маєш сир. Би-сь зварила пироги. І нікому би-сь нічого не давала. І щоби дров наносила до хати цілий кут.

Вна місила тісто на пироги, а мишка бігала по хаті. І каже мишка:

— Дівочко, дай мені тістечка, я тобі буду до помочі.

А вона взяла поліно і мишку вбила.

Наносила вона дров повний кут, а ввечері прийшов медвідь.

— Давай їсти.

Попоїв медвідь, згасив світло і дав дзвінок. І сказв бігати по хаті і дзвонити. А сам став кидати дрова. Куди вона бігала з дзвінком, туди він кидав дрова. А вона: «Йой! Йой! Йой» Виметав медвідь усі дрова і засвітив, а в дівчини усі кості розбиті.

Другий день зібрав медвідь тоти кости в мішок і виніс у ліс, там, де вона була. І повісив кости в мішку на смереку.

Баба чекає три роки — дочки нема. Каже:

— Діду, іди назустріч, може, вона велике багатство везе, не може довезти.

І дідо пішов. Приходить у ліс, дивиться, а в мішку висять кости. Узяв він той мішок на плечі і поніс додому. Несе він, а собачка гавкає: «Гав-гав, дідо з бабиної дочки несе кісточки!»

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

55 (1766). Служниця у медведя. СУС 480. 3 квітня 1988 р. Ляхман Павло Іванович (1904). Львівська область, Турківський район, село Верхнє Висоцьке