Українські народні казки

Сльози царівни

Українська народна казка Полтавщини

За горами, за морями жив цар. Він мав доньку гарну, як зірка. Радувався цар, а люди не могли надивитися на таку красуню. Але царівна мала ваду, вона не вміла плакати. Серце у неї плакало, а сльози не текли. З усіх країв приїжджали доктори, але не могли нічим зарадити.

І ось цар дав наказ привести найнещасливих людей. Їх було багато в царстві, всі розказували цареві своє горе. Думали, що дівчина заплаче, та де там! Серце плакало, а сльози не текли. Царівну водили туди, де люди жили убого, але вона не плакала, а лише дивилася. Настав час дівчину заміж віддати. До неї ходили женихи та поверталися ні з чим.

Одного дня царівна сказала, що піде по світі і буде шукати джерело сліз. Ходила за гори, за поля і питала в людей, чи є там джерело сліз.

Після довгих років царівна повернулася додому, але її не впустили в палац. Вона попросила охоронця, щоб він покликав царя й царицю. Раптом царівна упізнала матір і з очей потекли сльози болю і радості.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

65 (4659). Сльози царівни. СУС —. Записав Труш Станіслав (6 клас) 2008 року. Сімперович Євдокія Іванівна (1936). Полтавська область, Лохвицький район, Ісківці