Собака і горобець

Українська народна казка Чернігівщини

Був собі раз один чоловік. А в нього був старий собака. Коли собака зовсім постарів, чоловік його прогнав.

Побіг собака дорогою. Бачить в пилюці купається горобець.

— Хочеш мене з’їсти? — питає горобець.

— Хочу, бо дуже голодний.

— Не їж мене. Якщо ти голодний, то ходім зі мною у село і там наїсися.

Підійшли до села.

— Підожди, я підлечу і побачу, що хто робить, — каже горобець.

Підлетів і побачив, що жінка колотить масло. Питає він собаки:

— Ти будеш їсти масло?

— Ой-йой, буду!

— Так ходім зо мною.

Прийшли під ворота.

— Тут трохи підожди, а я піду пхатись жінці в очі. Вона кинеться за мною, а ти зайди у двір і їж собі масло. Я з жінкою зайду аж до хати. Вона буде ловити мене. Я сяду на вікно. Жінка з решетом підскочить, ударить по вікні і розіб’є скло і я вилечу.

Так і було. Пташка жінці тичеться в очі. Жінка думає собі: „Якби я тебе піддурила та до хати заманила!». І помалу, помалу до хати.

А собака тим часом скочив і їсть масло. Пташка, як побачила, що собака уже наївся, сіла на вікно. Жінка з решетом на неї. Ударила і розбила скло, почала дуже кричати. А собака і горобець пошли собі далі. Вийшли на поле.

— Ну, тепер ти будеш мене доглядати, аби я наївся, — каже горобець.

Поки він надзьобав пшениці, собака знов зголоднів.

— Я знов голодний, — каже.

— Ну, пішли в село і будеш їсти.

Коло села пташка підлетіла і побачила, що чоловік та жінка надворі засолюють м’ясо. Питає:

— Любиш м’ясо?

— Ой-йой, чи люблю?

— Ну, ходім зо мною.

Прийшли під ворота. Собака тут остався, а горобець тичеться в очі чоловіку і жінці. Ганяються за горобцем і лаються:

— Що за чорт? Треба заманить його у хату!

Горобець того й ждав та й залетів у хату. Почали його ловить по стінах решетом і ситом.

А тим часом собака смакує м’ясо. Коли добре наївся, взяв великий кусок і тягне на вулицю. А пташка побачила, що собака уже ситий і сіла на вікно. Жінка ситом по вікні і розбила скло. А тим часом пташка вилетіла.

Вибігли надвір. Бачать, собака поїв м’ясо, а решту поніс. Дивується чоловік:

— Що то за горобець? То не горобець, а наше нещастя. Скільки м’яса поїв собака!

А горобець і собака вибігли на поле. Говорить собака:

— Ну, тепер я ситий. Тільки сміятися хочу!

— Тоді давай вернемось в село і будем сміятися.

Коло села горобець підлетів і побачив, як у попа люди ціпами жито молотять, а піп стоїть і командує. Пташка полетіла у двір і почала попу набридати. Піп як закричить:

— Люди, бийте пташку! Що за душа сідає мені на голову?

— Да як бити її на вашій голові?

А піп кричить:

— Не дивіться на мою голову, бийте!

Люди б’ють попа ціпами по голові, а собака під воротами сміється. Доти попа били, що почали на нього воду лити.

Собака перестав журиться. «З горобцем я не пропаду», — подумав він.

Так вони й ходили далі по світу.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

234 (4423). Собака і горобець. СУС —. Записано 2008 року. Андруша Ганна Федорівна (1929). Чернігівська область, Ічнянський район, Заудайки