Собача служба
Українська народна казка Покуття

Був багач і був бідний. Бідний з жінкою мали собі штири курочці. Зварить бідного жінка курям барабульки, а багач пустить пса, пес кури порозгонить і барабулі з’їсть. Іде бідний до багача та й каже: — Що ти спускаєш пса, коли я даю курям їсти? Каже йому багач:

— Го, мій пес не хоче м’яса їсти, ні твої барабулі.

На другий день знов зварила бабка барабульки, помняцкала і дала курям їсти. А бідний сів собі з ціпом під шіпочку. А багач пса знов спустив. Пес лиш до курей, а бідний ціпом мах і пса вбив. Та взяв за ногу і перекинув на той бік, до багача. Багач прибігає:

— Що ти наробив?! За мого пса будеш сидіти.

Впряг багач коні, поїхав у місто і заскаржив бідного, подав його до суду. Прийшов термін на суд багачеви й бідному. Зібрався бідний, іде на суд. А багач впряг коні і їде. Минає бідного й каже:

— Посидиш тепер за мого пса. Приходять вони на суд, судия питається:

— Ви вбили цему богачеви пса? Каже бідний:

— Убив.

— А за що ви вбили пса?

— Їв від моїх курей барабулю.

— А ви звертались куди-небудь до уряду? Ви скаржилися, що його пес їсть від ваших курей барабулю?

— Нє, не звертався. Тільки казав йому самому, багачеви. А він мені сказав, що «мій собака й м’яса не їсть, не від твоїх курей барабулю».

— Ви би були перший раз звернулися до уряду, повідомили, уряд був би його попередив за пса, і було би пропало, що ви вбили пса. А так будете сидіти.

Каже багач:

— Пане судия! Я не хочу, би він сидів. Най гавкає, та як мій пес гавкав.

Судия сказав:

— Він не може гавкати ніч і день.

А багач:

— Нє, тільки ніч. Вночі я сплю, а днину його треба було б годувати. Най дома їсть.

Ну й нічого, погодився бідний гавкати. Розійшлися вони з суду. Багач минув бідного й поїхав. А бідний піше йде. Зима. Приходить бідний додому, питається його жінка:

— Ну що, діду, виграв?

— Програв, бабо. Тепер панське право. Буду гавкати, та як його пес гавкав.

Зварила баба дідови борщику, дід зібрався у дрантивеньке, яке мав, і пішов до багача гавкати. У багача були під хатою такі прилавки, сів він на той прилавок та й гавкає. А в хаті багач розгорнений, в хаті тепло, жінка зварила багачеви вечерю, наварила м’яса. Багач зібрав ті кости в миску, виніс і висипав перед бідним.

— Їж, — каже, — як мій пес їв.

Бідний погавкав і раненько пішов додому. Баба зварила снідання, дід поснідав, виліз на піч та й гріється до вечора. А другого вечора знов гавкає. А мороз, мороз! Багач каже:

— Погавкай кілька ночей, і так тебе трафить, як мого пса. Гавкає дід, і підійшли до него бідняки.

— Діду, як би в цего багача з кошниці кукурудзи вкрасти? А дід каже:

— Приходіть. Я буду гавкати, а ви носіть кукурудзи.

Поносили злодії кукурудзи, а дід раненько пішов додому. Баба зварила снідання, дід попоїв, виліз на піч і гріється. Багач прибігає до бідного.

— Мой, кукурудзи де з кошниці ділися? А бідний йому каже:

— Де? А відки я знаю? Я гавкав. Ти чого не виходив з хати?

— Е, мій пес, як хтось приходив до хати, бігав, дряпався до дверей, до вікна.

— Ну, — каже бідний, — тепер і я буду дряпатися. Я не знав, що твій пес дряпався.

На другий вечір пішов дід знов гавкати. А в багача були добрі коні. Каже дід тим самим, що крали кукурудзи:

— Прийдіть заберіть коні.

Прийшли вони вночі коней покрали. А бідний бігає навколо хати, до вікна дряпає, до дверей. А багач йому каже з хати:

— Дряпайся, дряпайся. Кошниці кукурудзів уже нема. Ти хоч’, би я утворив двері, би ти ся загрів. Нема, нема.

Раненько бідний пішов додому, а багач прибігає.

— Коні де?! Бідний йому каже:

— Я дряпався, навколо хати бігав. Ти чого не виходив?

— Ну, тепер ти вже будеш сидіти. За мої коні й за кукурудзи. Коней нема, багач зібрався і вже піше йде в суд подавати. Подав його до суду, приходить з суду термін бідному й багачеви. Приходять вони на суд, обидва пішки йдуть. Каже судия:

— Діду, ви виділи, як крали кукурудзи?

— Видів.

— А коней?

— Тоже видів. Я дряпався, а він не виходив з хати.

— Ну, тепер будете сидіти в тюрмі. Чому ви ґазді не сказали? А дід судиї каже:

— А його пес йому казав, хто є коло хати? І сказав судия:

— Ідіть додому і продовжуйте гавкати. А багач сказав:

— Нє, я не хочу, щоб він далі гавкав. Так усе майно моє покрадуть. Так дід виграв і розв’язався з багачем.

Собача служба
Українська народна казка Покуття

Було два сусіди — оден багатий, а другий бідний. У багатого дітей не було, а в бідного шестеро. Ім’я йому — Іван. Були в него на городі кукурудзи. Це вже була осінь. А в багатого сусіда був пес, називався Бобусь. Цей бідний Іван у багатого сусіди робив, і той йому дуже мало платив. І оба не в злагоді жили. Багач навмисно спускав пса, щоби той у бідного обламував шульки і носив до багача до сіней. Бідний сусід звернувся до багатого:

— Присили пса, най мені кукурудзи не розтягає.

А він ся з него насміяв і продовжував далі спускати пса. Входить Іван до хати і говорить жінці:

— Завабмо пса до себе до сіней і вб’єм. Бо що інакше робити? Дивися, як він у нашім городі плюндрує кукурудзи.

Порадилися, вбили пса і за пліт сусідови викинули. Рано сусід подивився — його пес убитий. Довго не думає, іде в повіт до суду. Суд присудив Іванови, щоби він за вбитого Бобуся пильнував маєток багача. І щоби це виконував, поки багач собі не викохає другого пса на місце вбитого. Ще й попередив Івана суд:

— Якщо не будете виконувати то, що пес виконував, будете сидіти три роки в тюрмі.

Кожного вечора ішов Іван до багача на подвір’я, сідав на загату і цілу ніч охороняв його майно. Як надійде хто з чужих, він усно не говорив, а лиш гавкав і дряпав у вікно — давав знати, що хтось іде.

Посторожував він так місяць. Робиться холодно, бо пізня осінь. Жінка Івана вийшла надвір та й подивилася, як чоловік мерзне під багацькою хатою. А на другий день говорить до него:

— Слухай, чоловіче, видко, твій ґазда не збирається пса купувати, щоб з тобою розв’язатися. А прийде зима, і ти замерзнеш під його хатою.

— Порадь мене, жінко, що я мав би робити.

— Як ти будеш виконувати то, що я тобі скажу, то розв’яжу тебе з твоєю собачою службою. На другому селі є гендлярі, що гендлюють кіньми. Я договорюся з ними, щоби вони в твого хазяїна вкрали коні.

Злодії прийшли коні красти і зайшли до жінки порадитися, бо з ними зв’язана. Вона мала надзирати, коли багач приїде з поля.

— Коли той сяде вечеряти, щоб ти тоді не гавкав, — сказала вона чоловікови. — Зачинай гавкати тоді, як злодії заберуть коні.

Злодії вкрали коні і були вже за селом, а Іван зачав гавкати, виконувати то, що багачів Бобусь виконував. Сперся на вікно, дряпає по рамі, і «гав-гав; гав-гав!». Ґазда й каже:

— Що, Іване, зголоднів? Зараз я наїмся і пущу тебе додому на вечерю.

А жінка за плотом жде. Що з цего зараз буде? Ґазда повечеряв, виходить надвір іти до стайні т’худобі. А Іван ловить його за полу і тягне до стайні. Той подивився — нема коней. Ґазда зачав кричати:

— Де коні?! А він:

— Гав-гав! Гав-гав!

І махнув рукою, в який бік повели злодії коні. Ґазда взлостився, що нічого не може від него довідатися, і кидається Івана душити. Жінка вискакує з-за плоту і лапає багача зверху. А Іван вирвався і втік.

Рано збирається багач у повіт. Замельдував на постерунок. Жандарі привели Івана на суд. Суд вислухав багача, вислухав Івана і пішов на нараду. А після наради вичитали рішення:

— Звільнити Івана. Він нічого не винен. Він виконував за Бобуся то, що йому присудили.

І на цім кінець.