Українські народні казки

Совині діти

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Сонце вже заходило. Всі денні птиці вертались до своїх гнізд після цілоденної тяжкої праці і укладалися спати, а пані сова тільки що прокинулась від сну. Розправила крила, обдивилася навкруги, чи нема часом якого потайного ворога, що чигає на її добро. Наказала дітям, щоб сиділи тихо в гнізді і не рипались, а сама полетіла на роздобутки. Думка така, щоб спіймати на вечерю яку дурноголову мишу, підстрелену перепеличку або пришелепуватого горобця, що запізнився до гнізда, дзюбаючи соняшник — кого вже доля не пошле, бо ще дурні не перевелися і на її вік їх вистачить.

Прилітає із здобиччю... аж немає дітей її в гнізді.

— Ой ґвалт! Рятуйте, птиці добрі! Калавур! Сталось нечуване лиходійство, від якого світ повинен занепастися!

Пропала краса і надія всього совиного роду!

— Хто чув, хто бачив того ворога лютого, що повитягував з гнізда моїх малих хорошунчиків?

— Я бачила, — каже ворона, облизуючись, — як чорний кіт ніс двоє поганих окатих вилупків, то, може, були твої?

— Ні, ні, — відказує сова, — мої то були самі щонайкращі в цілому світі.

— Я чула, — каже ворона, — що й горобчиха говорила те ж саме сьогодні, як ти спіймала її горобеня!

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

164 (7366). Совині діти. СУС 247. Записав Марченко Юрій 2009 року. Шостак Валентина Миколаївна (1961). Дніпропетровська область, П’ятихатський район, Мар’янівка

172 (8065). Совині діти. СУС 247. Записала Мушинська Ольга 2010 року. Мушинська Валентина Валеріївна (1979). Кіровоградська область, Голованівський район, Свірневе