Українські народні казки

Совині діти

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Сонце вже заходило. Всі денні птиці вертались до своїх гнізд після цілоденної тяжкої праці і укладалися спати, а пані сова тільки що прокинулась від сну. Розправила крила, обдивилася навкруги, чи нема часом якого потайного ворога, що чигає на її добро. Наказала дітям, щоб сиділи тихо в гнізді і не рипались, а сама полетіла на роздобутки. Думка така, щоб спіймати на вечерю яку дурноголову мишу, підстрелену перепеличку або пришелепуватого горобця, що запізнився до гнізда, дзюбаючи соняшник — кого вже доля не пошле, бо ще дурні не перевелися і на її вік їх вистачить.

Прилітає із здобиччю... аж немає дітей її в гнізді.

— Ой ґвалт! Рятуйте, птиці добрі! Калавур! Сталось нечуване лиходійство, від якого світ повинен занепастися!

Пропала краса і надія всього совиного роду!

— Хто чув, хто бачив того ворога лютого, що повитягував з гнізда моїх малих хорошунчиків?

— Я бачила, — каже ворона, облизуючись, — як чорний кіт ніс двоє поганих окатих вилупків, то, може, були твої?

— Ні, ні, — відказує сова, — мої то були самі щонайкращі в цілому світі.

— Я чула, — каже ворона, — що й горобчиха говорила те ж саме сьогодні, як ти спіймала її горобеня!

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

164 (7366). Совині діти. СУС 247. Записав Марченко Юрій 2009 року. Шостак Валентина Миколаївна (1961). Дніпропетровська область, П’ятихатський район, Мар’янівка