Сокирка

Українська народна казка Чернігівщини

Жили дід і баба. І не було у них чим топити пічку. От баба і каже діду:

— Іди в ліс по дрова!

Дід узяв сокирку, встромив її за поясок та й пішов. Ішов через місток, а сокира випала в воду. Сів дід, журиться та й думає, що робити. А тут випливає з води рибка і питає:

— Чого ти журишся?

А дід і каже:

— Як же мені не журитися? Баба послала мене по дрова, бо топити нічим, а сокирки нема.

Рибка нічого не сказала і пірнула у воду. Випливає з срібною сокирою та й питає:

— Це твоя сокира?

— Ні, не моя.

Вона пірнула удруге, виносить золоту сокиру і питає:

— Це твоя сокира?

— Ні, це не моя!

Знову рибка пірнула, виносить його сокиру та й питає:

— Може, це твоя сокира?

— Так! Це моя сокира!

— Ну, раз ти такий справедливий, то я тобі віддаю і ті дві,- каже рибка.

А все це побачив сусід і собі так зробив. Застромив сокиру за пояс і подався в ліс. А на мостику зупинився і кинув сокиру у воду.

Випливає рибка і питає:

— Чого ти журишся?

— Як же мені не журитися, коли моя сокира впала у воду?

Рибка нічого не сказала і пірнула у воду. Згодом виносить срібну сокиру та й питає:

— Твоя сокира?

— Моя! — радісно закричав дядько. Рибка нічого не сказала, пірнула удруге і винесла його сокиру.

— Твоя сокира?

— Моя!

Рибка йому й каже:

— Ти несправедливий. Тому я тобі нічого не дам.

І пішов дядько додому без сокири.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

111 (4221). Сокирка. СУС 729. Записано 2008 року. Сокова Анастасія Павлівна (1927). Чернігівська область, Козелецький район, Петрівське