Соловейко-хвастунець
Українська народна казка Чернігівщини

Одного теплого весняного ранку, тільки-но встало сонце, почали прокидатися тварини. Лагідний промінчик сонця розбудив соловейка. Неподалік від свого гніздечка він побачив сороку-білобоку, підлетів до неї та й каже:

— Лети, сороко, лісом і розкажи таку новину сьогодні на лісовій галявині відбудеться мій концерт. Тож нехай усі мешканці лісу приходять послухати мій спів. Ніхто не має такого дзвінкого, такого мелодійного голосу, як я.

Полетіла сорока розносити новину, а наш хвалько розсівся на гілочці і почав мріяти про те, як всі вихвалятимуть його спів, коли почують незрівнянну пісню. Неподалік дзюрчав струмок і теж виспівував свою безкінечну пісеньку. День був спекотний, соловейко не втримався і напився холодної джерельної води.

Тим часом лісова галявина наповнювалася гамором. То прийшли послухати чарівний спів пташки, звірі і комахи. Всі з нетерпінням чекали маестро. І от

соловей під гучні оплески злетів на гілку-сцену і… не зміг заспівати ні звуку. Від холодної води він застудився і втратив голос. Глядачі довго ще сподівалися почути незвичайний спів, та так і не дочекавшись, подалися у своїх справах.

Дуже прикро стало соловейку. З того часу він більше не вихваляється.