Українські народні казки

Солом’яний бичок

Українська народна казка Гуцульщини

Був собі чоловік та й жінка. Та й каже жінка чоловікови: — Чоловіче, чи не зробив би ти солом’яного бичка? Я би його пасла та й співала, та й би роботу мала.

Чоловік пішов та купив смоли. Та взяв соломи, та й зробив бичка. А баба пасе та й пряде. Та й співає: Ой пасися, бичку, бичку, Поки я впряду цю мичку. Аж тут біжить заєць. Та й питає бичка:

— Що ти є?

А бичок каже:

— Я бичок-третячок, з соломи зроблений, в смолу обліплений. Каже заєць:

— Дай мені тої смоли засмолити бік, бо собаки обірвали. А бичок каже:

— Бери.

Заєць імився зубами до смоли та й присилився до бичка. А чоловік зайця ймив та й кинув у пивницю. А баба знов пасе бичка та й співає:

Ой пасися, бичку, бичку, Поки я спряду цю мичку, тут біжить лисиця. Та й питає бичка:

— Що ти є?

— Я бичок-третячок, з соломи зроблений, в смолу обліплений.

— Дай мені смоли засмолити бік, бо собаки обірвали. А бичок каже:

— Бери.

Лисичка ймилася зубами за смолу та й присилилася. Дідо лисицю ймив та й кинув у пивницю до зайця. А баба знов пасе бичка. Пасе й співає:

Ой пасися, бичку, бичку,

Поки я спряду цю мичку. Аж тут біжить вовк. Та й питає бичка:

— Що ти є?

— Я бичок-третячок, з соломи зроблений, в смолу обліплений.

— Дай-но мені смоли засмолити бік, бо собаки обірвали. А бичок каже:

— Бери.

Вовк імився зубами за смолу та й присилився. Чоловік пішов та імив вовка та й кинув до пивниці. І вже їх там є троє. А баба знов пасе бичка та й співає:

Ой пасися, бичку, бичку,

Поки я спряду цю мичку. Пасе баба бичка, аж тут іде медвідь. Та й питає бичка:

— Що ти є? А бичок каже:

— Я бичок-третячок, з соломи зроблений, в смолі обліплений.

— Дай-но мені смоли засмолити бік, бо собаки обірвали. А бичок каже:

— Бери.

Медвідь імився до смоли, а чоловік узяв його та й кинув до пивниці.

Та й острить чоловік ніж. Медвідь питає:

— Нащо ти остриш ніж?

— Хочу вас різати, — каже чоловік. А медвідь каже:

— Пусти мене на волю, я тобі бочку меду принесу. Чоловік пустив медведя на волю. А вовк каже:

— Пусти мене на волю, я тобі отару овець прижену. Чоловік узяв та й пустив вовка. А лисиця каже:

— Пусти мене на волю, я тобі прижену гусей і курей. І чоловік пускає лисицю. А зайчик каже:

— Пусти мене на волю, я тобі капусти принесу. Та й він пустив і зайця.

Полягали вони з жінкою спати. Та й чують, щось під хатою гупнуло. А то медвідь приніс бочку меду. Кинув її під хатою та й пішов. Чують, а вовк пригнав отару овець. Так багато тих овець, що вони навіть не мають їх де загнати. Чують, а лисиця пригнала гусей, курей. Гуси ґеґають, а кури кудкудакають. А зайчик приніс їм капусту і гупнув її під хату.

А рано вони як вийшли, як подивилися, кілько вони всячини мають! І вже вони зробилися багаті.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Село Долішній Спас, Косівського району, Івано-Франківської області
17 липня 1987 року
Оповідач: Гаврилюк Одокія Лук’янівна (1907 року народження)

Солом’яний бичок

Українська народна казка про тварин

СОЛОМ’ЯНИЙ БИЧОК — Українська Народна Казка Про Тварин
СОЛОМ’ЯНИЙ БИЧОК — Українська Народна Казка Про Тварин

Жив собі дід та баба. Дід служив на майдані майданщиком, а баба сиділа дома, мички пряла. І такі вони бідні — нічого не мають! Що зароблять — то проїдять, та й нема. От баба і напалась на діда: «Зроби та й зроби мені, діду, солом’яного бичка і осмоли його смолою». — «Що ти, дурна, говориш, навіщо тобі той бичок здався?» — «Зроби, я вже знаю навіщо». Дід — нічого робить — взяв зробив солом’яного бичка і осмолив його смолою.

Переночували. От на ранок баба набрала мичок і погнала солом’яного бичка пасти; сама сіла під могилою, пряде кужіль і приказує: «Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду!» Поти пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору біжить ведмідь. Наскочив на бичка: «Хто ти такий? — питає. — Скажи мені!» А бичок і каже: «Я — бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений». Ведмідь каже: «Коли ти солом’яний, смолою засмолений, то дай мені смоли обідраний бік залатати!» Бичок нічого, мовчить. Ведмідь тоді його зараз за бік, давай смолу оддирати. Оддирав-оддирав, та й зав’яз зубами, та ніяк і не вирве. Сіпав, сіпав — ні! Затяг того бичка бозна-куди. От баба прокидається, аж бичка і нема. «Ох, мені лихо велике! Де це мій бичок дівся? Мабуть, він уже додому пішов». Та мерщій днище та гребінь на плечі та додому. Коли дивиться — ведмідь у бору бичка тягає. Вона до діда: «Діду, діду, бичок наш ведмедя привів, — іди його вбий!» Дід вискочив, оддер ведмедя, взяв і закинув його у погріб.

От на другий день, ще ні світ, ні зоря, баба уже набрала кужелю і погнала на толоку бичка пасти. Сама сіла під могилою, пряде кужіль і приказує: «Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду!» Поти пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору, вибігає сірий вовк та до бичка: «Хто ти такий, скажи мені!» — «Я — бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений». — «Коли ти смолою засмолений, — каже вовк, — то дай і мені смоли засмолити бік, а то сучого сина собаки обідрали». — «Бери!» Вовк зразу до боку, хотів смолу оддерти. Драв-драв та зубами й застряв, що ніяк уже і не оддере. Що хоче назад — то ніяк... Він так вовтузається з тим бичком! Прокидається баба — аж бичка уже й не видно. Вона подумала: «Мабуть, мій бичок додому побрів». Та й пішла. Коли дивиться — вовк бичка тягає. Вона побігла, дідові сказала. Дід і вовчика у погріб укинув.

Погнала баба і на третій день бичка пасти. Сіла під могилою та й заснула. Біжить лисичка: «Хто ти такий?» — питає бичка. «Я — бичок-третячок, з соломи зроблений,- смолою засмолений». — «Дай мені смоли, голубчику, приложити до боку; сучого сина хорти трохи шкури не зняли!» — «Бери!» Ув’язла і лисиця зубами, ніяк не вирветься. Баба дідові сказала. Дід укинув у погріб і лисичку. А далі й зайчика-побігайчика піймали.

От як назбиралось їх, дід сів над лядою у погребі, давай гострить ніж. Ведмідь його й питає: «Діду, навіщо ти ніж гостриш?» — «Щоб з тебе шкуру знять та зробить з тієї шкури і собі й бабі кожухи». — «Ой не ріж мене, дідусю, пусти лучче на волю; я тобі багато меду принесу». — «Ну, гляди!» Взяв і випустив ведмедика. Сів над лядою, знов ножа гострить. Вовк його й питає: «Діду, навіщо ти ножа гостриш?» — «Щоб з тебе шкуру знять та на зиму теплу шапку пошить». — «Ой не ріж мене, дідусю, я тобі за це цілу отару овечок прижену». — «Гляди!» І вовка випустив. Сидить та ще ножа гострить. Лисичка виткнула мордочку, питає: «Скажи мені, будь ласкав, дідусю, навіщо ти ножа гостриш?» — «У лисички, — каже, — гарна шкурка на опушку й на комірець, хочу знять». — «Ой не знімай з мене, дідусю, шкури, я тобі і гусей, і курей принесу!» — «Ну, гляди!» І лисичку пустив. Остався один зайчик. Дід і на того ножа гострить. Зайчик його питає, а він і каже: «У зайчика шкура м’якенька, тепленька, — будуть мені на зиму рукавички і капелюхи». — «Ой не ріж мене, дідусю, я тобі стьожок, серьог, намиста доброго нанесу, тільки пусти на волю!» Пустив і того.

От переночували ту ніч. коли на ранок, ще ні світ, ні зоря, аж — дер-дер! Щось до діда в двері. Баба прокинулась: «Діду, діду! Щось до нас у двері шкряботить; піди подивись». Дід вийшов, коли то ведмідь цілий улик меду припер. Дід узяв мед, та тільки що ліг, аж у двері знову — дер-дер! Коли вийшов — аж повен двір овець вовк понагонив. От незабаром лисичка принесла гусей, курей — усякої птиці. Зайчик понаносив стьожок, серьог, намиста доброго... І дід рад, і баба рада. Взяли попродали овечки та накупили волів, та став дід ходить тими волами у дорогу, та так розбагатіли, що не треба лучче.

А бичок, як не стало вже треба, поти стояв на сонці, поки й розтав.

Походження та примітки

Солом’яний бичок. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 158, 159. Зап. у Зіньківському пов. Полтавської губ. Час запису не зазначений. Народные южнорусские сказки. Издал И. Рудченко, вып. 1, К., 1869; вып. 2, 1870., II, стор. 13—16. Паралелі: Народные южнорусские сказки. Издал И. Рудченко, вып. 1, К., 1869; вып. 2, 1870., І, стор. 6—9; Українські народні казки, вибрані для дітей. Упорядкував Б. Грінченко, К., 1907., стор. 77—81; Молода Україна. Часопис для дітей старшого й меншого віку. К., 1908—1914. . 1909, № 2, стор. 26—29; П. А. Гнедич, Материалы по народной словесности Полтавской губернии. Роменский уезд, вып. IV, Полтава, 1916., стор. 13—18, 33—34; Материалы для этнографии Херсонской губернии. Собрал И. В. Бессараба, Пг., 1916., стор. 56—58; Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 91—97; Українські народні казки. В трьох книгах. Упорядкував акад. М. Возняк, кн. 1, К., 1946; кн. 2, 1947., І, стор. 46—49; Дідо-всевідо. Закарпатські народні казки. Запис текстів та впорядкування П. В. Лінтура, Ужгород, 1969., стор. 5—9; Афанасьєв, стор. 7—15; Сборник великорусских сказок архива Русского географического общества. Издал А. М. Смирнов, вып. 1, 2, Пг., 1917., стор, 619—622; Указатель сюжетов. [Составил В. Я. Пропп]. — Народные русские сказки А. Н. Афанасьева. В трех томах, т. 3, М., 1958., стор. 462; Казкі пра жывёл і чарадзейныя казкі. Складальнік К. П. Кабашнікаў, Мінск, 1971., стор. 171—182; Julian Krzyżanowski, Polska bajka ludowa w układzie systematycznym, Wrocław — Warszawa—Kraków, t. I, 1962., стор. 65. Казка з незначними відмінностями відома у записах з різних районів України — Полтавщини (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-5, од. зб. 364, арк. 44—53; ф. 1-7, од. зб. 784, арк. 49—50; од. зб. 788, арк. 8; од. зб. 789, арк. 106; од. зб. 838, арк. 16), Чернігівщини (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-7, од. зб. 841, арк. 194). Київщини (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-7, од. зб. 761, арк. 7), Донеччини (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-6. од. зб. 643, арк. 50; од. зб. 644, арк. 35; од. зб. 648, арк. 38—39), Харківщини (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 11-4, од. зб. 611, арк. 61—62; од. зб. 756, арк. 30—31; од. зб. 827, арк. 111—112; од. зб. 832, арк. 99; Відділ рукописів Інституту етнографії ім. М. М. Миклухо-Маклая АН СРСР (Москва)., ф. 22, од. зб. 331, арк. 74—79), Ворошиловградщини (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-6, од. зб. 527, арк. 3—6), Сумщини (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-7, од. зб. 818, арк. 176), Ровенщини (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 14-3, од. зб. 467, арк. 1—3). Див. також: Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-2, од. зб. 268, арк. 208—209; ф. 1-7, од. зб. 847, арк. 109—110; Відділ рукописів Центральної наукової бібліотеки АН УРСР., ф. І. 3755, арк. 23—24;

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.

Художник ілюстрацій К. Шалварова

Солом’яний бичок

Українська народна казка Покуття

Був дід та й баба. Вони не мали дітей, і бідні були, не мали нічого. Каже баба дідові: — Діду, ти зроби бичка.

Дід узяв нарубав соломи, купив смоли і змайстрував бичка. Баба рано взяла кожівку, та й того бичка на мотузок і повела пасти. Бичок пасе, пасе, хвостом трясе. А баба пряде. Пряла, пряла та й заснула. І прийшов вовк. Та й каже до бичка:

— Що ти за оден?

— Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою намащений.

— Та дай мені смоли, — каже вовк.

— Та бери собі, — каже бичок.

Вовк закопав зуби в бичка та й витягнути їх не може. А бичок трап-трап аж додому, до діда. Дід дивиться — тягне бичок вовка. Що це таке? Утворив дід ворота і загнав бичка з вовком у ґражду.

Баба пробудилася і зачала плакати: «Бичку мій, бичку, де ти?». Та кожівку під паху, та й додому. Баба йде та й плаче, а дід каже:

— Йди, стара торбо, до хати. Як ти пасла бичка? Ади, бичок уже в стайні.

Другий день пішла баба знов бичка пасти. Бичок пасе, пасе, хвостом трясе, а баба знов пряде кожівку. Пряла, пряла та й знов заснула. А прийшов медвідь та й питає бичка:

— Що ти за оден? А бичок відповідає:

— Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою намащений. Медвідь каже:

— Дай мені смоли.

— Та бери собі.

Медвідь запхав зуби, а витягнути не може. А бичок трап-трап та й знов до діда біжить. Дід дивиться, а бичок веде медведя. Дід узяв медведя до ґражди, до вовка, а бичка до стайні.

А баба пробудилася та й знов у плач: «Бичку мій, бичку!» Та кожівку в руки і знов побігла додому. Прийшла й питає діда:

— Нема бичка? А дід каже:

— Ти стара, ти хирієш. Ади, бичок розумніший за тебе, вже прийшов додому. Вже бичок вовка привів і медведя, а ти хирієш і хирієш.

Третій день збирається баба знов пасти бичка. Кожівку під паху і пішла. Бичок пасе, пасе, хвостом трясе. А баба пряде. Та й знов заснула. А до бичка приходить лисичка. Та й питає:

— Що ти за оден? А він каже:

— Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою намащений.

— Та дай мені, смоли, — каже лисичка.

— Бери собі.

Лисичка закопала зуби, а витягнути не годна, бо то смола. А бичок трап-трап додому, до діда. Приходить, а дід лисицю відчепив та й до ґражди, а бичка до стайні.

Баба пробудилася й знов: «Бичку мій, бичку, де ти?» Приходить заплакана та й питає діда:

— А є бичок?

— Є, є, йди до хати. Хирій. Ти не можеш ся виспати. Бичок уже давно дома.

Але одного разу сів дід перед хатою та й острить ножа до плитки, острить, острить. А вовк виглядає з ґражди та й питає:

— Діду, нащо ти остриш ножа?

— Вовка різати.

— Не ріж мене, діду, я тобі приведу коней, лошат, овець, кіз. Лиш не ріж мене.

І дід пустив вовка. Пустив та й далі острить ніж. Острить, острить проти сонця. А медвідь питає:

— Діду, нащо ти остриш ніж?

— Медведя рубати.

— Не ріж мене, діду, я тобі принесу бочку меду.

Дід узяв та й відпустив медведя. Відпустив та й далі острить ножа. Острить, острить. А лисичка питає:

— Діду, нащо ти остриш ніж?

— Лисичку рубати.

— Не ріж мене, діду, я тобі приведу курей, гусей, качок, індиків. Лиш не ріж мене.

Дід взяв та й відпустив лисичку.

Прийшов вечір, ляг дід спати, чує, а то щось «бе, ме, іга-га». А то вовк веде коні, вівці, кози. Дід утворяє ворота, загонить то все у хлів, запирає. І подякував вовкови. І вовк пішов собі в ліс.

А другої ночі чує дід, а то щось «кудкудак, ґе-ґе-ґе, ква-ква-ква, пуд-пулюк». Дід дивиться, а то повно курей, гусей, качок, індиків веде лисичка. Дід загнав то перед хату, запер ворота, подякував лисичці, та й лисичка пішла собі в ліс. Слухає дід, а то щось «у-у, у-у, у-у». Дід зайшов у хату, а то щось бехнуло під вікнами. Виходить дід, а то медвідь приніс бочку меду. Дід подякував медведеви, і медвідь пішов у ліс, а дід заніс бочку з медом до хати.

Попродав дід коні, вівці, кози, а трохи лишив собі. І мав гроші, і робив на поли. І дід з того всього розбагатів. А люди питають:

— Відки дід то все має, відки в него так багато грошей?

— То бичок йому все пристарав.

І був той бичок коло них, заки дід з бабою жили.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Снятин, Снятинського району, Івано-Франківської області
4 квітня 1987 року
Оповідач: Личук Іванна Касіянівна (1924)

Солом’яний бичок

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жили собі на світі дід та баба. Баба сиділа вдома, їсти варила, а дід заробляв гроші. Але вони в них довго не затримувались, все проїдали. Баба від самотини та й сказала чоловікові:

— Зроби мені бичка, та осмоли його гарненько смолою. Я його буду пасти та хоч якось буду час проводити.

Нічого старому робити, взяв і зробив бика, та ще й солом’яного. Скоро настав ранок і погнала баба бичка на степок пастись. Сиділа, сиділа та й заснула. Тут прибігає вовк і питає бичка:

— Ти хто такий?

— Я — бичок-третячок, з соломи зроблений та смолою засмолений.

— А в мене щось лапа подерта. Дай мені трохи смоли.

— Бери.

Тут вовк так приклеївся до бичка, що й не відірвати. От звір і потяг бичка до лісу. Баба проснулася, а його немає! Побігла додому і по дорозі побачила бичка з вовком. Гукнула діда. Він забрав хижака та й кинув до клітки.

Погнала пасти баба бичка на другий день. Пасла, пасла, аж поки не заснула. Тут прийшов ведмідь та й каже:

— Ти хто такий?

— Я бичок-третячок, з соломи зроблений та смолою засмолений.

— Позич мені смоли, бо щось в мене спина болить.

— Бери.

Тут ведмідь і приклеївся до бичка, а той поволік його до лісу. Прокинулась баба — нема бичка. Побігла додому і по дорозі побачила бичка з ведмедем. Гукнула діда. Дід побачив це, та й віддер звіра і закинув у клітку.

Погнала баба бичка на третій день. Пасла, пасла, аж поки не заснула. Тут прибігла лисичка і собі до бичка:

— А ти хто такий?

— Я бичок-третячок, з соломи зроблений та смолою засмолений.

— Позич мені смоли, бо нога терпне дуже.

— Бери.

Вхопилась зубами бичкові за спину та й приклеїлась. Ні туди, ні сюди. Тут дід і лисичку зловив та й укинув її до інших звірів.

Прийшла пора і дід почав гострити ножа.

— Нащо? — спитали звірі.

— А це щоб з кожного з вас шкуру здерти та пошити гарний одяг.

— Не ріж нас! Ми тобі за це всякого добра принесемо.

— Ну, дивіться ж мені!

Взяв і повипускав усіх на волю. На другий день прибігла лисиця з курками та птицею всякою, вовк з худобою, а ведмідь — з повними відрами ягід та бочкою меду.

І зажили тоді баба з дідом. Ніхто ще нікого багатшого за них не знав. А бичок так і розтанув на сонці.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

109 (5182). Солом’яний бичок. СУС 159. Записано 2008 року. Поліщук Наталя Остапівна (1925). Черкаська область, Жашківський район, Конельська Попівка

Солом’яний бичок

Українська народна казка Полтавщини

Жили собі дід і баба. От баба і просить діда, щоб він зробив їй солом’яного бичка та осмолив його. Ніде дідові діваться, зробив, як стара просила. Погнала баба бичка пасти, сіла й задрімала. А з лісу вийшов ведмідь та й питає:

— Хто ти такий?

— Я — солом’яний бичок-третячок, засмолений бочок.

— То дай мені смоли обдерти, щоб боки залатать.

Схопив бичка за бік і прилип. Баба прокинулася, дивиться — ведмідь бичка тягає. Вона погукала діда, вони загнали бичка в сарай. На другий день баба знову погнала пасти бичка. Сіла на горбок та й задрімала. А з лісу вибіг вовк та й питає:

— Хто ти такий?

— Я — солом’яний бичок-третячок, засмолений бочок.

— То дай мені смоли, щоб бік залатать.

Схопив бичка за бік зубами та й прилип. Дивиться баба, а вовк бичка тягне. Погукала вона діда і разом загнали бичка в сарай.

Погнала баба на третій день бичка пасти. Аж тут лисичка надходить.

— Хто ти такий? — питає.

— Я — солом’яний бичок-третячок, засмолений бочок.

— Дай мені смоли обдерти, щоб боки залатать. А то злі собаки трохи шкуру не здерли.

І лисичка прилипла до бичка, а потім і зайчик. Виріши дід здерти з них шкури та й пошити кожухи. Але звірі почали проситися, дід пожалів їх і випустив. Зраділи вони, побігли до лісу і принесли звідки багато подарунків.

Радіють старі, а бичок сміється.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

188 (4858). Солом’яний бичок. СУС 159. Записала Похилько Ірина 2008 року.
Оповідач: Похилько Антоніна Лаврентіївна (1926 року народження), Старий Іржавець, Оржицький район, Полтавська область

Солом’яний бичок

Українська народна казка Полтавщини

Жили дід та баба, були бідні і не було в них нікого. Одного разу баба запросила діда зробити солом’яного бичка.

— Добре, бабо, ти придумала, хоч із чогось була нам утіха.

Він зробив бичка з соломи і засмолив смолою. Наступного дня дід погнав на лужок солом’яного бичка, ліг на травичку та й заснув. Пасеться бичок, коли раптом біжить лисиця та думає: «Ось тепер буде чим поживитися». Підбігає до бичка та й питає:

— Хто ти такий? Я тебе з’їм.

А бичок їй у відповідь:

— Я бичок-третячок, із соломи зроблений, смолою засмалений, з’їж мене.

Лисиця почала їсти його, прилипли зуби її до смоли та й застрягла. Прокинувся дід, побачив лисицю біля бичка та й повів їх додому. А коли прийшли, вкинув лисицю до погреба. Наступного дня погнав дід знову бичка пастись у лужок, улігся на травці та й заснув.

Коли біжить вовк та й думає: «Ось буде чим поживитись».

Підбігає до бичка і питає:

— Хто ти такий? Я тебе з’їм!

— Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмалений, з’їж мене!

І вовк почав їсти та й застряг зубами у смолі. Тут прокинувся дід та й погнав бичка додому з вовком. А коли прийшли, вкинув вовка у погріб.

На третій день дід пішов знову випасати бичка, ліг та й заснув. А тут де не візьмись біжить ведмідь і думає: «Ось я ним зможу поживитись!» Підбігає до бичка та й питає:

— Хто та такий? Я тебе з’їм.

— Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений, з’їж мене.

Розігнався їсти та й застряг зубами у смолі. Проснувся дід та й повів бичка з ведмедем додому. Коли вже прийшли, дід вкинув ведмедя до погреба.

Наступного дня дід пішов гострити ножі та й каже бабі:

— Буде нам хутра багато.

А з погреба лунає голос лисиччин:

— Не вбивай мене, дідусю, я тобі в пригоді стану.

Дід послухав та й випустив її. Почав заново гострити ножі, коди вовк проситься:

— Не вбивай мене, дідусю, я тобі в. пригоді стану, випусти мене.

І ведмедя послухав дід та й випустив усіх трьох. Наступного дня лисиця принесла курочок та гусей, вовк приніс овечок, а ведмідь цілу бочку меду. Дід та баба після того стали багатшими і почали жити в достатку.

Одного разу дід вивів на сонечко бичка, воно пригріло, припекло та й розтанув солом’яний бичок. А дід та баба стали жить-поживать та добра наживать. І вам того бажають.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

253 (5021). Солом’яний бичок. СУС 159. Записав Лишко Олег 2008 року.
Оповідач: Лишко Ольга Іванівна (1947 року народження), Степанівка, Семенівський район, Полтавська область