Українські народні казки

Солом’яний бичок

Українська народна казка Гуцульщини

Був собі чоловік та й жінка. Та й каже жінка чоловікови: — Чоловіче, чи не зробив би ти солом’яного бичка? Я би його пасла та й співала, та й би роботу мала.

Чоловік пішов та купив смоли. Та взяв соломи, та й зробив бичка. А баба пасе та й пряде. Та й співає: Ой пасися, бичку, бичку, Поки я впряду цю мичку. Аж тут біжить заєць. Та й питає бичка:

— Що ти є?

А бичок каже:

— Я бичок-третячок, з соломи зроблений, в смолу обліплений. Каже заєць:

— Дай мені тої смоли засмолити бік, бо собаки обірвали. А бичок каже:

— Бери.

Заєць імився зубами до смоли та й присилився до бичка. А чоловік зайця ймив та й кинув у пивницю. А баба знов пасе бичка та й співає:

Ой пасися, бичку, бичку, Поки я спряду цю мичку, тут біжить лисиця. Та й питає бичка:

— Що ти є?

— Я бичок-третячок, з соломи зроблений, в смолу обліплений.

— Дай мені смоли засмолити бік, бо собаки обірвали. А бичок каже:

— Бери.

Лисичка ймилася зубами за смолу та й присилилася. Дідо лисицю ймив та й кинув у пивницю до зайця. А баба знов пасе бичка. Пасе й співає:

Ой пасися, бичку, бичку,

Поки я спряду цю мичку. Аж тут біжить вовк. Та й питає бичка:

— Що ти є?

— Я бичок-третячок, з соломи зроблений, в смолу обліплений.

— Дай-но мені смоли засмолити бік, бо собаки обірвали. А бичок каже:

— Бери.

Вовк імився зубами за смолу та й присилився. Чоловік пішов та імив вовка та й кинув до пивниці. І вже їх там є троє. А баба знов пасе бичка та й співає:

Ой пасися, бичку, бичку,

Поки я спряду цю мичку. Пасе баба бичка, аж тут іде медвідь. Та й питає бичка:

— Що ти є? А бичок каже:

— Я бичок-третячок, з соломи зроблений, в смолі обліплений.

— Дай-но мені смоли засмолити бік, бо собаки обірвали. А бичок каже:

— Бери.

Медвідь імився до смоли, а чоловік узяв його та й кинув до пивниці.

Та й острить чоловік ніж. Медвідь питає:

— Нащо ти остриш ніж?

— Хочу вас різати, — каже чоловік. А медвідь каже:

— Пусти мене на волю, я тобі бочку меду принесу. Чоловік пустив медведя на волю. А вовк каже:

— Пусти мене на волю, я тобі отару овець прижену. Чоловік узяв та й пустив вовка. А лисиця каже:

— Пусти мене на волю, я тобі прижену гусей і курей. І чоловік пускає лисицю. А зайчик каже:

— Пусти мене на волю, я тобі капусти принесу. Та й він пустив і зайця.

Полягали вони з жінкою спати. Та й чують, щось під хатою гупнуло. А то медвідь приніс бочку меду. Кинув її під хатою та й пішов. Чують, а вовк пригнав отару овець. Так багато тих овець, що вони навіть не мають їх де загнати. Чують, а лисиця пригнала гусей, курей. Гуси ґеґають, а кури кудкудакають. А зайчик приніс їм капусту і гупнув її під хату.

А рано вони як вийшли, як подивилися, кілько вони всячини мають! І вже вони зробилися багаті.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Село Долішній Спас, Косівського району, Івано-Франківської області
17 липня 1987 року
Оповідач: Гаврилюк Одокія Лук’янівна (1907 року народження)

Солом’яний бичок

Українська народна казка про тварин

СОЛОМ’ЯНИЙ БИЧОК — Українська Народна Казка Про Тварин
СОЛОМ’ЯНИЙ БИЧОК — Українська Народна Казка Про Тварин

Жив собі дід та баба. Дід служив на майдані майданщиком, а баба сиділа дома, мички пряла. І такі вони бідні — нічого не мають! Що зароблять — то проїдять, та й нема. От баба і напалась на діда: «Зроби та й зроби мені, діду, солом’яного бичка і осмоли його смолою». — «Що ти, дурна, говориш, навіщо тобі той бичок здався?» — «Зроби, я вже знаю навіщо». Дід — нічого робить — взяв зробив солом’яного бичка і осмолив його смолою.

Переночували. От на ранок баба набрала мичок і погнала солом’яного бичка пасти; сама сіла під могилою, пряде кужіль і приказує: «Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду!» Поти пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору біжить ведмідь. Наскочив на бичка: «Хто ти такий? — питає. — Скажи мені!» А бичок і каже: «Я — бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений». Ведмідь каже: «Коли ти солом’яний, смолою засмолений, то дай мені смоли обідраний бік залатати!» Бичок нічого, мовчить. Ведмідь тоді його зараз за бік, давай смолу оддирати. Оддирав-оддирав, та й зав’яз зубами, та ніяк і не вирве. Сіпав, сіпав — ні! Затяг того бичка бозна-куди. От баба прокидається, аж бичка і нема. «Ох, мені лихо велике! Де це мій бичок дівся? Мабуть, він уже додому пішов». Та мерщій днище та гребінь на плечі та додому. Коли дивиться — ведмідь у бору бичка тягає. Вона до діда: «Діду, діду, бичок наш ведмедя привів, — іди його вбий!» Дід вискочив, оддер ведмедя, взяв і закинув його у погріб.

От на другий день, ще ні світ, ні зоря, баба уже набрала кужелю і погнала на толоку бичка пасти. Сама сіла під могилою, пряде кужіль і приказує: «Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду!» Поти пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору, вибігає сірий вовк та до бичка: «Хто ти такий, скажи мені!» — «Я — бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений». — «Коли ти смолою засмолений, — каже вовк, — то дай і мені смоли засмолити бік, а то сучого сина собаки обідрали». — «Бери!» Вовк зразу до боку, хотів смолу оддерти. Драв-драв та зубами й застряв, що ніяк уже і не оддере. Що хоче назад — то ніяк... Він так вовтузається з тим бичком! Прокидається баба — аж бичка уже й не видно. Вона подумала: «Мабуть, мій бичок додому побрів». Та й пішла. Коли дивиться — вовк бичка тягає. Вона побігла, дідові сказала. Дід і вовчика у погріб укинув.

Погнала баба і на третій день бичка пасти. Сіла під могилою та й заснула. Біжить лисичка: «Хто ти такий?» — питає бичка. «Я — бичок-третячок, з соломи зроблений,- смолою засмолений». — «Дай мені смоли, голубчику, приложити до боку; сучого сина хорти трохи шкури не зняли!» — «Бери!» Ув’язла і лисиця зубами, ніяк не вирветься. Баба дідові сказала. Дід укинув у погріб і лисичку. А далі й зайчика-побігайчика піймали.

От як назбиралось їх, дід сів над лядою у погребі, давай гострить ніж. Ведмідь його й питає: «Діду, навіщо ти ніж гостриш?» — «Щоб з тебе шкуру знять та зробить з тієї шкури і собі й бабі кожухи». — «Ой не ріж мене, дідусю, пусти лучче на волю; я тобі багато меду принесу». — «Ну, гляди!» Взяв і випустив ведмедика. Сів над лядою, знов ножа гострить. Вовк його й питає: «Діду, навіщо ти ножа гостриш?» — «Щоб з тебе шкуру знять та на зиму теплу шапку пошить». — «Ой не ріж мене, дідусю, я тобі за це цілу отару овечок прижену». — «Гляди!» І вовка випустив. Сидить та ще ножа гострить. Лисичка виткнула мордочку, питає: «Скажи мені, будь ласкав, дідусю, навіщо ти ножа гостриш?» — «У лисички, — каже, — гарна шкурка на опушку й на комірець, хочу знять». — «Ой не знімай з мене, дідусю, шкури, я тобі і гусей, і курей принесу!» — «Ну, гляди!» І лисичку пустив. Остався один зайчик. Дід і на того ножа гострить. Зайчик його питає, а він і каже: «У зайчика шкура м’якенька, тепленька, — будуть мені на зиму рукавички і капелюхи». — «Ой не ріж мене, дідусю, я тобі стьожок, серьог, намиста доброго нанесу, тільки пусти на волю!» Пустив і того.

От переночували ту ніч. коли на ранок, ще ні світ, ні зоря, аж — дер-дер! Щось до діда в двері. Баба прокинулась: «Діду, діду! Щось до нас у двері шкряботить; піди подивись». Дід вийшов, коли то ведмідь цілий улик меду припер. Дід узяв мед, та тільки що ліг, аж у двері знову — дер-дер! Коли вийшов — аж повен двір овець вовк понагонив. От незабаром лисичка принесла гусей, курей — усякої птиці. Зайчик понаносив стьожок, серьог, намиста доброго... І дід рад, і баба рада. Взяли попродали овечки та накупили волів, та став дід ходить тими волами у дорогу, та так розбагатіли, що не треба лучче.

А бичок, як не стало вже треба, поти стояв на сонці, поки й розтав.

Походження та примітки

Солом’яний бичок. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 158, 159. Зап. у Зіньківському пов. Полтавської губ. Час запису не зазначений. Народные южнорусские сказки. Издал И. Рудченко, вып. 1, К., 1869; вып. 2, 1870., II, стор. 13—16. Паралелі: Народные южнорусские сказки. Издал И. Рудченко, вып. 1, К., 1869; вып. 2, 1870., І, стор. 6—9; Українські народні казки, вибрані для дітей. Упорядкував Б. Грінченко, К., 1907., стор. 77—81; Молода Україна. Часопис для дітей старшого й меншого віку. К., 1908—1914. . 1909, № 2, стор. 26—29; П. А. Гнедич, Материалы по народной словесности Полтавской губернии. Роменский уезд, вып. IV, Полтава, 1916., стор. 13—18, 33—34; Материалы для этнографии Херсонской губернии. Собрал И. В. Бессараба, Пг., 1916., стор. 56—58; Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 91—97; Українські народні казки. В трьох книгах. Упорядкував акад. М. Возняк, кн. 1, К., 1946; кн. 2, 1947., І, стор. 46—49; Дідо-всевідо. Закарпатські народні казки. Запис текстів та впорядкування П. В. Лінтура, Ужгород, 1969., стор. 5—9; Афанасьєв, стор. 7—15; Сборник великорусских сказок архива Русского географического общества. Издал А. М. Смирнов, вып. 1, 2, Пг., 1917., стор, 619—622; Указатель сюжетов. [Составил В. Я. Пропп]. — Народные русские сказки А. Н. Афанасьева. В трех томах, т. 3, М., 1958., стор. 462; Казкі пра жывёл і чарадзейныя казкі. Складальнік К. П. Кабашнікаў, Мінск, 1971., стор. 171—182; Julian Krzyżanowski, Polska bajka ludowa w układzie systematycznym, Wrocław — Warszawa—Kraków, t. I, 1962., стор. 65. Казка з незначними відмінностями відома у записах з різних районів України — Полтавщини (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-5, од. зб. 364, арк. 44—53; ф. 1-7, од. зб. 784, арк. 49—50; од. зб. 788, арк. 8; од. зб. 789, арк. 106; од. зб. 838, арк. 16), Чернігівщини (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-7, од. зб. 841, арк. 194). Київщини (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-7, од. зб. 761, арк. 7), Донеччини (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-6. од. зб. 643, арк. 50; од. зб. 644, арк. 35; од. зб. 648, арк. 38—39), Харківщини (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 11-4, од. зб. 611, арк. 61—62; од. зб. 756, арк. 30—31; од. зб. 827, арк. 111—112; од. зб. 832, арк. 99; Відділ рукописів Інституту етнографії ім. М. М. Миклухо-Маклая АН СРСР (Москва)., ф. 22, од. зб. 331, арк. 74—79), Ворошиловградщини (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-6, од. зб. 527, арк. 3—6), Сумщини (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-7, од. зб. 818, арк. 176), Ровенщини (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 14-3, од. зб. 467, арк. 1—3). Див. також: Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-2, од. зб. 268, арк. 208—209; ф. 1-7, од. зб. 847, арк. 109—110; Відділ рукописів Центральної наукової бібліотеки АН УРСР., ф. І. 3755, арк. 23—24;

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.

Художник ілюстрацій К. Шалварова

83 (7963). Солом’яний бичок. СУС 159. Записала Ковальова Ольга 2010 року. Іващенко Марія Єфремівна (1922). Кіровоградська область, Знам’янський район, Богданівка

129 (4269). Солом’яний бичок. СУС 159. Записано 2008 року. Гузенко Ганна Василівна (1931). Чернігівська область, Новгород-Сіверський район, Дмитрівка

194 (4376). Солом’яний бичок. СУС 150. Записано 8 січня 2008 року. Ярмак Єфросинія Савківна (1924). Чернігівська область, Ніжинський район, Черняхівка

Солом’яний бичок

Українська народна казка Покуття

Був дід та й баба. Вони не мали дітей, і бідні були, не мали нічого. Каже баба дідові: — Діду, ти зроби бичка.

Дід узяв нарубав соломи, купив смоли і змайстрував бичка. Баба рано взяла кожівку, та й того бичка на мотузок і повела пасти. Бичок пасе, пасе, хвостом трясе. А баба пряде. Пряла, пряла та й заснула. І прийшов вовк. Та й каже до бичка:

— Що ти за оден?

— Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою намащений.

— Та дай мені смоли, — каже вовк.

— Та бери собі, — каже бичок.

Вовк закопав зуби в бичка та й витягнути їх не може. А бичок трап-трап аж додому, до діда. Дід дивиться — тягне бичок вовка. Що це таке? Утворив дід ворота і загнав бичка з вовком у ґражду.

Баба пробудилася і зачала плакати: «Бичку мій, бичку, де ти?». Та кожівку під паху, та й додому. Баба йде та й плаче, а дід каже:

— Йди, стара торбо, до хати. Як ти пасла бичка? Ади, бичок уже в стайні.

Другий день пішла баба знов бичка пасти. Бичок пасе, пасе, хвостом трясе, а баба знов пряде кожівку. Пряла, пряла та й знов заснула. А прийшов медвідь та й питає бичка:

— Що ти за оден? А бичок відповідає:

— Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою намащений. Медвідь каже:

— Дай мені смоли.

— Та бери собі.

Медвідь запхав зуби, а витягнути не може. А бичок трап-трап та й знов до діда біжить. Дід дивиться, а бичок веде медведя. Дід узяв медведя до ґражди, до вовка, а бичка до стайні.

А баба пробудилася та й знов у плач: «Бичку мій, бичку!» Та кожівку в руки і знов побігла додому. Прийшла й питає діда:

— Нема бичка? А дід каже:

— Ти стара, ти хирієш. Ади, бичок розумніший за тебе, вже прийшов додому. Вже бичок вовка привів і медведя, а ти хирієш і хирієш.

Третій день збирається баба знов пасти бичка. Кожівку під паху і пішла. Бичок пасе, пасе, хвостом трясе. А баба пряде. Та й знов заснула. А до бичка приходить лисичка. Та й питає:

— Що ти за оден? А він каже:

— Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою намащений.

— Та дай мені, смоли, — каже лисичка.

— Бери собі.

Лисичка закопала зуби, а витягнути не годна, бо то смола. А бичок трап-трап додому, до діда. Приходить, а дід лисицю відчепив та й до ґражди, а бичка до стайні.

Баба пробудилася й знов: «Бичку мій, бичку, де ти?» Приходить заплакана та й питає діда:

— А є бичок?

— Є, є, йди до хати. Хирій. Ти не можеш ся виспати. Бичок уже давно дома.

Але одного разу сів дід перед хатою та й острить ножа до плитки, острить, острить. А вовк виглядає з ґражди та й питає:

— Діду, нащо ти остриш ножа?

— Вовка різати.

— Не ріж мене, діду, я тобі приведу коней, лошат, овець, кіз. Лиш не ріж мене.

І дід пустив вовка. Пустив та й далі острить ніж. Острить, острить проти сонця. А медвідь питає:

— Діду, нащо ти остриш ніж?

— Медведя рубати.

— Не ріж мене, діду, я тобі принесу бочку меду.

Дід узяв та й відпустив медведя. Відпустив та й далі острить ножа. Острить, острить. А лисичка питає:

— Діду, нащо ти остриш ніж?

— Лисичку рубати.

— Не ріж мене, діду, я тобі приведу курей, гусей, качок, індиків. Лиш не ріж мене.

Дід взяв та й відпустив лисичку.

Прийшов вечір, ляг дід спати, чує, а то щось «бе, ме, іга-га». А то вовк веде коні, вівці, кози. Дід утворяє ворота, загонить то все у хлів, запирає. І подякував вовкови. І вовк пішов собі в ліс.

А другої ночі чує дід, а то щось «кудкудак, ґе-ґе-ґе, ква-ква-ква, пуд-пулюк». Дід дивиться, а то повно курей, гусей, качок, індиків веде лисичка. Дід загнав то перед хату, запер ворота, подякував лисичці, та й лисичка пішла собі в ліс. Слухає дід, а то щось «у-у, у-у, у-у». Дід зайшов у хату, а то щось бехнуло під вікнами. Виходить дід, а то медвідь приніс бочку меду. Дід подякував медведеви, і медвідь пішов у ліс, а дід заніс бочку з медом до хати.

Попродав дід коні, вівці, кози, а трохи лишив собі. І мав гроші, і робив на поли. І дід з того всього розбагатів. А люди питають:

— Відки дід то все має, відки в него так багато грошей?

— То бичок йому все пристарав.

І був той бичок коло них, заки дід з бабою жили.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Снятин, Снятинського району, Івано-Франківської області
4 квітня 1987 року
Оповідач: Личук Іванна Касіянівна (1924)

Солом’яний бичок

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жили собі на світі дід та баба. Баба сиділа вдома, їсти варила, а дід заробляв гроші. Але вони в них довго не затримувались, все проїдали. Баба від самотини та й сказала чоловікові:

— Зроби мені бичка, та осмоли його гарненько смолою. Я його буду пасти та хоч якось буду час проводити.

Нічого старому робити, взяв і зробив бика, та ще й солом’яного. Скоро настав ранок і погнала баба бичка на степок пастись. Сиділа, сиділа та й заснула. Тут прибігає вовк і питає бичка:

— Ти хто такий?

— Я — бичок-третячок, з соломи зроблений та смолою засмолений.

— А в мене щось лапа подерта. Дай мені трохи смоли.

— Бери.

Тут вовк так приклеївся до бичка, що й не відірвати. От звір і потяг бичка до лісу. Баба проснулася, а його немає! Побігла додому і по дорозі побачила бичка з вовком. Гукнула діда. Він забрав хижака та й кинув до клітки.

Погнала пасти баба бичка на другий день. Пасла, пасла, аж поки не заснула. Тут прийшов ведмідь та й каже:

— Ти хто такий?

— Я бичок-третячок, з соломи зроблений та смолою засмолений.

— Позич мені смоли, бо щось в мене спина болить.

— Бери.

Тут ведмідь і приклеївся до бичка, а той поволік його до лісу. Прокинулась баба — нема бичка. Побігла додому і по дорозі побачила бичка з ведмедем. Гукнула діда. Дід побачив це, та й віддер звіра і закинув у клітку.

Погнала баба бичка на третій день. Пасла, пасла, аж поки не заснула. Тут прибігла лисичка і собі до бичка:

— А ти хто такий?

— Я бичок-третячок, з соломи зроблений та смолою засмолений.

— Позич мені смоли, бо нога терпне дуже.

— Бери.

Вхопилась зубами бичкові за спину та й приклеїлась. Ні туди, ні сюди. Тут дід і лисичку зловив та й укинув її до інших звірів.

Прийшла пора і дід почав гострити ножа.

— Нащо? — спитали звірі.

— А це щоб з кожного з вас шкуру здерти та пошити гарний одяг.

— Не ріж нас! Ми тобі за це всякого добра принесемо.

— Ну, дивіться ж мені!

Взяв і повипускав усіх на волю. На другий день прибігла лисиця з курками та птицею всякою, вовк з худобою, а ведмідь — з повними відрами ягід та бочкою меду.

І зажили тоді баба з дідом. Ніхто ще нікого багатшого за них не знав. А бичок так і розтанув на сонці.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

109 (5182). Солом’яний бичок. СУС 159. Записано 2008 року. Поліщук Наталя Остапівна (1925). Черкаська область, Жашківський район, Конельська Попівка

Солом’яний бичок

Українська народна казка Полтавщини

Жили собі дід і баба. От баба і просить діда, щоб він зробив їй солом’яного бичка та осмолив його. Ніде дідові діваться, зробив, як стара просила. Погнала баба бичка пасти, сіла й задрімала. А з лісу вийшов ведмідь та й питає:

— Хто ти такий?

— Я — солом’яний бичок-третячок, засмолений бочок.

— То дай мені смоли обдерти, щоб боки залатать.

Схопив бичка за бік і прилип. Баба прокинулася, дивиться — ведмідь бичка тягає. Вона погукала діда, вони загнали бичка в сарай. На другий день баба знову погнала пасти бичка. Сіла на горбок та й задрімала. А з лісу вибіг вовк та й питає:

— Хто ти такий?

— Я — солом’яний бичок-третячок, засмолений бочок.

— То дай мені смоли, щоб бік залатать.

Схопив бичка за бік зубами та й прилип. Дивиться баба, а вовк бичка тягне. Погукала вона діда і разом загнали бичка в сарай.

Погнала баба на третій день бичка пасти. Аж тут лисичка надходить.

— Хто ти такий? — питає.

— Я — солом’яний бичок-третячок, засмолений бочок.

— Дай мені смоли обдерти, щоб боки залатать. А то злі собаки трохи шкуру не здерли.

І лисичка прилипла до бичка, а потім і зайчик. Виріши дід здерти з них шкури та й пошити кожухи. Але звірі почали проситися, дід пожалів їх і випустив. Зраділи вони, побігли до лісу і принесли звідки багато подарунків.

Радіють старі, а бичок сміється.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

188 (4858). Солом’яний бичок. СУС 159. Записала Похилько Ірина 2008 року. Похилько Антоніна Лаврентіївна (1926). Полтавська область, Оржицький район, Старий Іржавець

Солом’яний бичок

Українська народна казка Полтавщини

Жили дід та баба, були бідні і не було в них нікого. Одного разу баба запросила діда зробити солом’яного бичка.

— Добре, бабо, ти придумала, хоч із чогось була нам утіха.

Він зробив бичка з соломи і засмолив смолою. Наступного дня дід погнав на лужок солом’яного бичка, ліг на травичку та й заснув. Пасеться бичок, коли раптом біжить лисиця та думає: «Ось тепер буде чим поживитися». Підбігає до бичка та й питає:

— Хто ти такий? Я тебе з’їм.

А бичок їй у відповідь:

— Я бичок-третячок, із соломи зроблений, смолою засмалений, з’їж мене.

Лисиця почала їсти його, прилипли зуби її до смоли та й застрягла. Прокинувся дід, побачив лисицю біля бичка та й повів їх додому. А коли прийшли, вкинув лисицю до погреба. Наступного дня погнав дід знову бичка пастись у лужок, улігся на травці та й заснув.

Коли біжить вовк та й думає: «Ось буде чим поживитись».

Підбігає до бичка і питає:

— Хто ти такий? Я тебе з’їм!

— Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмалений, з’їж мене!

І вовк почав їсти та й застряг зубами у смолі. Тут прокинувся дід та й погнав бичка додому з вовком. А коли прийшли, вкинув вовка у погріб.

На третій день дід пішов знову випасати бичка, ліг та й заснув. А тут де не візьмись біжить ведмідь і думає: «Ось я ним зможу поживитись!» Підбігає до бичка та й питає:

— Хто та такий? Я тебе з’їм.

— Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений, з’їж мене.

Розігнався їсти та й застряг зубами у смолі. Проснувся дід та й повів бичка з ведмедем додому. Коли вже прийшли, дід вкинув ведмедя до погреба.

Наступного дня дід пішов гострити ножі та й каже бабі:

— Буде нам хутра багато.

А з погреба лунає голос лисиччин:

— Не вбивай мене, дідусю, я тобі в пригоді стану.

Дід послухав та й випустив її. Почав заново гострити ножі, коди вовк проситься:

— Не вбивай мене, дідусю, я тобі в. пригоді стану, випусти мене.

І ведмедя послухав дід та й випустив усіх трьох. Наступного дня лисиця принесла курочок та гусей, вовк приніс овечок, а ведмідь цілу бочку меду. Дід та баба після того стали багатшими і почали жити в достатку.

Одного разу дід вивів на сонечко бичка, воно пригріло, припекло та й розтанув солом’яний бичок. А дід та баба стали жить-поживать та добра наживать. І вам того бажають.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

253 (5021). Солом’яний бичок. СУС 159. Записав Лишко Олег 2008 року. Лишко Ольга Іванівна (1947). Полтавська область, Семенівський район, Степанівка