☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Солом’яний чоловічок
Українська народна казка Кіровоградщини

Жили колись на білому світі чоловік і жінка. Жили, не бідували. Чоловік цілий день працював у полі, а жінка поралася по господарству. Все в їх було добре: і жито родило, і худоба була доглянута, і в сім’ї була згода. Тільки дітей їм Бог не дав.

Довгими зимовими вечорами сиділи вони в теплій хаті. Жінка пряла, а чоловік заносив сніпок житньої соломи і плів з неї солом’яні брилі, які продавав влітку на ярмарку.

Якось жінка завела з чоловіком розмову:

— Старіємо ми з тобою, чоловіче, а нікому буде нам і кухлика води подати на старості. От якби був у нас синочок...

Гірко зітхнула жінка та й схилила голову в зажурі. Чоловік дивився на її засмучене лице та й вирішив хоч якось утішити свою дружину. Взяв він жмут соломи та й зв’язав з неї солом’яного чоловічка. Загорнув його в жінчину хустку і поклав їй на коліна. Жінка пригорнула ляльку до грудей та й каже:

— От якби й справді це був мій синочок.

І тільки вона це сказала, як хустка заворушилася і з неї виглянув гарненький хлопчик. Він швиденько зіскочив з колін на піл і сказав:

— Здрастуйте, мамо й тату. Я ваш синочок Соломон.

Чоловік і жінка дуже зраділи. Вони дуже любили свого синочка. Купляли для нього найкращу одежу, навчали його всьому, що могло згодиться йому в житті. І виріс хлопець роботящим і гарним. Батьки не могли ним натішитись.

Настав час вже й про невістку подумати. Не хотіли батьки будь-якої дружини для свого сина, а щоб була роботящою, чепурною, доброю, лагідною. Довго вони думали як знайти таку, і придумали.

Запріг чоловік коня, набрав у мішки жита та й поїхав у село. Їде вулицею і гукає:

— Міняю жито на сміття! Жито на сміття міняю!

Жінки й дівчата, почувши таке, давай бігом в хатах замітати і сміття до воза нести. Одна в клунку несе, друга в фартусі, третя у вузлику, а чоловік міняє сміття на жито і тільки посміхається. А одна, бідно одягнена дівчина, стоїть збоку і гірко плаче. Підійшов чоловік до неї та й питає:

— Чого ти, дівчино, плачеш?

— А як же мені не плакати, коли в хаті сміття немає, а так хочеться жита вимінять.

— Он воно що! То виходить, що ти чепурушка і трудівниця. От з тебе й вийде гарна господиня і дружина для мого сина.

Незабаром старостів заслали, а там і весілля відгуляли і стали жить-поживать і добра наживать.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

67 (7949). Солом’яний чоловічок. СУС —, багато варіантів. Записали учні Дібрівської ЗОШ 2010 року. Світлична Віра Іванівна (1939). Кіровоградська область, Новомиргородський район, Дібрівка