☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Старе добро забувається
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Одного разу ішов дядько у чуже село молотить. Далеченько від села назустріч йому вибігає вовк та й каже:

— Сховай мене, дядьку, бо мене охотники хочуть убить.

Дядько пожалів вовка, заховав у мішок і пішов. Аж тут охотники появилися з лісу і питають дядька:

— Чи не бачив, дядьку, вовка, що тут десь побіг?

Він каже:

— Бачив... Побіг он туди, в сторону.

Охотники пішли у ту сторону, куди дядько указував. Коли їх не стало видно, вовк і питає:

— Чи є охотники?

Дядько каже:

— Уже скрились.

Тоді вовк і каже:

— Ну, тепер випускай мене.

Дядько розв’язав мішок і випустив вовка. Він тоді і каже дядькові:

— Тепер я тебе з’їм.

Дядько з ним довго войтувався, поки почули і посходилися звірі. Дядько й каже:

— От я його спас, а він мене хоче з’їсти.

Всі звірі загули в одно — щоб з’їсти, а послідня була лисиця, та й каже:

— Я не вірю, щоб вовк був у мішку.

Вовк розлютувався і вліз у мішок, а хвіст зверху. Лисиця й каже:

— Я не повірю, щоб це його хвіст уліз у мішок.

Вовк заховав увесь хвіст.

Лисиця й каже:

— Я не повірю, щоб вовк був у мішку зав’язаний.

Дядько й зав’язав. А лисиця й каже:

— Ану, дядьку, як ви будете вимолочувать снопи, бо я й досі не бачила, як ціпами молотять.

Дядько вже як ішов молотить, то в його був ціп. Тоді дядько й почав молотить — всі звірі розбіглись. Дядько вовка вбив і пішов дальше.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

221 (6196). Старе добро забувається СУС 155. Записано 2009 року. Селевко Варвара Григорівна (1925). Черкаська область, Драбівський район, Рецюківщина

Старе добро забувається
Українська народна казка Чернігівщини

Ішов дядько у друге село молотити, а тут біжить вовк і каже:

— Сховай мене, бо охотники хочуть убити мене.

Дядько заховав вовка у мішок і пішов. Ідуть охотники і питають його:

— Чи не бачив, дядьку, вовка, що тут десь побіг?

Він і каже:

— Бачив, побіг в ту сторону.

Стрільці пішли в ту сторону, куди дядько вказував. Охотники пішли — вовк і питає:

— Чи є охотники?

— Уже скрились.

Тоді вовк і каже:

— Ну, тепер випускай мене.

Дядько випустив, а вовк і каже:

— Тепер стара хліб-сіль забувається. Тепер я тебе з’їм.

Дядько з ним довго войдувався, поки почули і посходилися звірі. Дядько й каже:

— От я його врятував, а він мене хоче з’їсти.

Всі звірі загули в одно — щоб з’їсти дядька, а лисиця каже:

— Я не повірю, щоб вовк був у мішку.

Вовк розлютувався, заліз у мішок, а хвіст зверху.

Лисиця каже:

— Я не повірю, щоб вовк був у мішку зав’язаний.

Дядько й зав’язав. Лисиця й каже:

— Ану, дядьку, покажіть, як ви будете вимолочувати снопи, бо я й досі не бачила, як ціпами молотять.

Дядько вже як ішов молотить, то в його був ціп. Тоді дядько й почав молотить вовка в мішку — всі звірі розбіглися. Дядько вовка вбив і пішов далі.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

70 (4151). Старе добро забувається. СУС 155. Записала Клещева С. П. 2007 року. Воляник Євдокія Григорівна (1935). Чернігівська область, Бобровицький район, Браниця