Старий батько
Українська народна казка Поділля
У давнину було так: коли батько зістариться, то син відвозить у глухий ліс і залишає його там.
Одного разу повіз син батька до лісу. Шкода йому стало, бо дуже любив батька, але що зробиш. Не відвезеш — люди засміють і з села виженуть.
Іде він невеселий, а батько йому каже:
— Невже ти, сину, мене старого і хворого, одного в лісі залишиш?
Подумав син, витер сльози і каже:
— Ні, батьку, не залишу. Але для людей це треба зробити. Вночі я за тобою прийду, відвезу додому і сховаю у коморі. Будеш у цій темній коморі сидіти до смерті, щоб ніхто не бачив.
Так син і зробив. Коли настала ніч, він привіз батька з лісу і сховав у темній коморі. А невдовзі трапилася біда: пішов град і вибив усю пашню, нічим було навіть засіяти. От прийшов син до батька в комору і почав жалітися:
— Що робити? Не посіємо пшениці — будемо цілий рік без хліба.
А батько каже:
— Ні, синку, поки я живий, не будемо ми без хліба. Коли ти був ще маленьким, я збудував хлів. А рік той видався урожайний, от я його й накрив необмолоченим житом. Тепер зніми стріху, обмолоти її і буде в тебе зерно, щоб посіяти.
Син так і зробив. А сусіди дивуються, звідки він зерно взяв. Син мовчить, бо боїться про батька розказати.
Прийшла зима, а їсти нічого. Знову син іде до батька і каже:
— Ой, батьку, доведеться нам з голоду померти.
— Ні, — каже батько, — ми з голоду не помремо. Візьми лопату і копай у хаті під лавкою. Там я, ще коли був молодим, закопав трохи грошей.
Зрадів син, викопав гроші і купив зерна. Мають що їсти, ще й сусідам роздають. А вони й питають:
— Скажи нам, брате, звідки ти береш хліб?
От він і признався:
— Це батько годує мене.
— Це як так? — дивуються сусіди. — Ти ж свого батька відвіз до лісу, як усі добрі сини.
— Ні, я залишив свого батька вдома. А коли прийшла біда, він мені допоміг. Адже у старих людей розум уму більше, ніж у молодих.
З тих пір перестали сини своїх батьків до лісу відвозити, а стали їх шанувати.