Старий батько

Українська народна казка Поділля

У давнину було так: коли батько зістариться, то син відвозить у глухий ліс і залишає його там.

Одного разу повіз син батька до лісу. Шкода йому стало, бо дуже любив батька, але що зробиш. Не відвезеш — люди засміють і з села виженуть.

Іде він невеселий, а батько йому каже:

— Невже ти, сину, мене старого і хворого, одного в лісі залишиш?

Подумав син, витер сльози і каже:

— Ні, батьку, не залишу. Але для людей це треба зробити. Вночі я за тобою прийду, відвезу додому і сховаю у коморі. Будеш у цій темній коморі сидіти до смерті, щоб ніхто не бачив.

Так син і зробив. Коли настала ніч, він привіз батька з лісу і сховав у темній коморі. А невдовзі трапилася біда: пішов град і вибив усю пашню, нічим було навіть засіяти. От прийшов син до батька в комору і почав жалітися:

— Що робити? Не посіємо пшениці — будемо цілий рік без хліба.

А батько каже:

— Ні, синку, поки я живий, не будемо ми без хліба. Коли ти був ще маленьким, я збудував хлів. А рік той видався урожайний, от я його й накрив необмолоченим житом. Тепер зніми стріху, обмолоти її і буде в тебе зерно, щоб посіяти.

Син так і зробив. А сусіди дивуються, звідки він зерно взяв. Син мовчить, бо боїться про батька розказати.

Прийшла зима, а їсти нічого. Знову син іде до батька і каже:

— Ой, батьку, доведеться нам з голоду померти.

— Ні, — каже батько, — ми з голоду не помремо. Візьми лопату і копай у хаті під лавкою. Там я, ще коли був молодим, закопав трохи грошей.

Зрадів син, викопав гроші і купив зерна. Мають що їсти, ще й сусідам роздають. А вони й питають:

— Скажи нам, брате, звідки ти береш хліб?

От він і признався:

— Це батько годує мене.

— Це як так? — дивуються сусіди. — Ти ж свого батька відвіз до лісу, як усі добрі сини.

— Ні, я залишив свого батька вдома. А коли прийшла біда, він мені допоміг. Адже у старих людей розум уму більше, ніж у молодих.

З тих пір перестали сини своїх батьків до лісу відвозити, а стали їх шанувати.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

168 (7879). Старий батько. СУС 981. Записано 2010 року. Островська Марія Марківна (1929). Хмельницька область, Волочиський район, Дзеленці

Старий батько

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жила собі сім’я. Чоловік з жінкою, дітки та старий батько. Поки було здоров’я у батька, допомагав по господарству, бавив внуків, давав синові слушні поради. Та з кожним днем все більше і більше почав недужати. Дійшло до того, що зовсім перестав працювати, зовсім зліг старий.

Почала невістка скоса дивитися на батька, жаль їй стало шматка хліба. Почала вона чоловіка намовляти позбутися батька. Синові жаль було батька, але щоденна гризня жінки його доконала. Вирішив син старого батька відвезти і викинути у провалля. Батько сам не дійде до провалля, тож вирішив змайструвати возика. Пішов до клуні та й заходився коло візка. Вже й готова повозка, лишилося лиш дишло приробити. Став син стругати із кілка дишло, коли це заходить в клуню найменший син.

— Тату, а що це робите?

—Візок.

— А для чого він?

— Та відвезу діда та викину у провалля, бо він уже старий, не може нічого робити.

— Тату, а як ви будете діда викидати, то не кидайте візка. Бо як ви будете старі, то я вас теж цим візком відвезу у провалля.

Батько від несподіванки випустив із рук сокиру. Повернувся і пішов до хати. Так і стояв у клуні той візок. Більше мови у хаті про немічного не було.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

38 (5496). Старий батько. СУС 980А. Записано 2008 року. Сало Ганна Павлівна (1921). Черкаська область, Городищенський район, Товста