Українські народні казки

Старці

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Якось ішли дорогою старці і зайшли у крайню хату. А там живуть молодята, які тільки-но побралися, і їхні старі батьки. От старці й запитують молодих людей:

— Коли до вас краще прийти? У молодості чи в старості?

Подумали молодята та й кажуть:

— Приходьте до нас тепер. Ми молоді, здорові, сильні, то якось будемо працювати і, дасть бог, якось переборемо всілякі негаразди, злидні.

Зайшли старці до хати і так обсіли бідних людей, що далі терпіти нікуди.

Чоловік подався на заробітки в невідомі краї, жінка пішла наймитувати до пана. У пана на той час померла дружина. От він і став задивлятися на гарну наймичку, невдовзі й одружився з нею.

Так минають роки. Жінка живе собі у пана в багатстві та розкоші, а чоловік гірко працює, заробляючи на заможне життя.

Пройшло більше двадцяти років. Чоловік кревною працею заробив грошей, зав’язав їх у вузлик і помандрував додому, до дружини. Уже біля рідного села вирішив трішки перепочити. Ліг під дубом та й заснув.

Аж тут пролітала ворона, схопила вузлик у дзьоб і сіла на дереві. Чоловік і сяк і так до неї, і намагався зігнати, і хотів вилізти на дерево. Та де там...

Пішов у село прохати людей, щоб допомогли зрізати дуба. А люди повідали йому, що пані заборонила їм рубати дерева, бо це її власність. Засмутився чоловік і пішов до пані.

Яким же було його здивування, коли побачив свою дружину. На той час старий пан уже помер. Чоловік з дружиною порозумілися, зрізали дуба, відібрали у ворони вузлик з грішми. А тоді до кінця своїх днів жили заможно в мирі та злагоді.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

215 (5454). Старці. СУС 938В. Записано 2008 року.
Оповідач: Бойко Микола Григорович (1927 року народження), село Матусів, Шполянський район, Черкаська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.