Українські народні казки

Створення світу

Українська народна казка Поділля

На початку була пітьма — вічна й безмежна. Ні Землі, ні неба, ні Сонця. Тільки -морок. Густа, холодна й безконечна ніч. А її пронизувало Око. Звідки летіло воно? І куди? Нізвідки і в нікуди? І де взялося воно? Наймудріші волхви Оріани казали так: «Око було завжди, воно було вічно. І з Вічності воно летіло і у Вічність». А Заратустра потому вже додав: «Воно летіло з далеких Старих Світів, аби утворити Новий Світ». Мабуть, так. Бо Око, пролетівши чорне безмежжя впродовж безконечної кількості часу і не знайшовши краю пітьмі, одного разу спинилося. І пустило Сльозу. Чисту-пречисту Росинку. З неї вродилося диво: Першоптах і Першобог — птиця Сокіл. Його золотаве пір’я осяяло непроникну ніч. Сокіл розправив крила і кружляв над Оком.

І пустив Сокіл золоту Сльозу-Росинку, що впала на Око. І вмить розрослося воно у великий острів серед мороку. І пустив Сокіл срібну Сльозинку, і впала вона посередині острова, де утворилося озеро Живої Води. І пустив Сокіл зелену Сльозу-Росинку, і від неї проросли дивовижні квіти й густі високі трави на острові й берегах озера. Тоді Сокіл сів між квітами й став глибоку думу думати. Довго думу свою думав Сокіл. Тьма часу минула. І зніс Сокіл золотий жолудь.

І сталося диво: виросло з того жолудя розкішне й могутнє Першодерево. Дуб-Стародуб. І наче зорі розцвіли на його крислатому гіллі: то вродили молодильні яблука — плоди невмирущості. Стало довкола світло й весело. Тоді злетів Сокіл на вершину Першодерева й сказав:

— Я створив Вирій. Тут моє місце на віки вічні. Звідси я творитиму Світ.

І поринув у свою глибоку думу Сокіл-Род. І довго-довго думу думав. І зніс він два яйця: біле і чорне. Впали вони в озеро Живої Води, і вродилися з них Білий Лебідь і Чорний Лебідь. Попливли вони назустріч один одному і стали люто битися. Тоді з вершини Дуба-Стародуба сказав їм Сокіл:

— Зупиніться!

І лебеді перестали битися. І сказав Сокіл:

— Я даю вам Слово і Розум. Вийдіть з води і станьте обабіч мого Дуба.

Вийшли лебеді з води й одразу перетворилися в людиноподібних велетнів. Тільки в одного шкіра була біла, волосся — русяве, очі — блакитні, а в другого все було чорне — і шкіра, і волосся, і очі.

І сказав Сокіл їм:

— Зірвіть з дерева по яблуку і з’їжте їх.

З’їли велетні по молодильному яблуку і відчули в собі силу неймовірну. І сказав їм Сокіл:

— Тепер ви невмирущі боги.

І вклонилися йому велетні. І сказав Сокіл білошкірому:

— Ти є Білобог. Володар Світла й білого Світу та всього, що створиш у ньому.

І сказав Сокіл чорношкірому:

— Ти є Чорнобог. Володар ночі і пітьми та всього, що створиш у ній.

І сказав він обом:

— Ви є Добро і Зло. Краса і Погань. І ви будете вічно. Бо ви є Життя. і ті, що прийдуть, не зазнають добра без зла і краси — без погані, тож не знатимуть, що таке життя і навіщо жити в ньому.

І сказав Сокіл Чорнобогові:

— Що ж, іди в свою пітьму і володарюй там.

Ступив Чорнобог у безконечний морок, і одразу тіло його вкрилося чорною смердючою шерстю. І незлюбив Чорнобог пітьму, зародилася в нього заздрість до Білобога. Тоді пустив Чорнобог дві чорні сльози, і вродилися з них Змій-Дракон із трьома головами та вогнедихаючими пащами і потворна жінка — Мара з гнилими очима та кублом зміюк на голові. Мара стала дружиною Чорнобога, а Змій-Дракон — Чорнобоговим військом. І сказав Чорнобог Змієві:

— Ти полети у Вирій і вбий Білобога, а Дуба спали разом з Соколом на ньому. Хочу я бути володарем Вирію.

Став розправляти свої велетенські панцирні крила Змій-Дракон та утворювати вогонь із своїх залізних пащек — аж заклекотіла пітьма. Той клекіт почув Білобог у Вирії й пустив дві світлі чисті сльози. І вродилися з них красень-велетень Перун з огненними стрілами в руках та вродлива молода жінка Коляда. Дав їм Білобог вкусити молодильні яблука і стали вони невмирущими богами. І сказав Білобог Перунові:

— Ти будеш моїм військом і охоронятимеш Вирій вогненними стрілами своїми.

І сказав Білобог Коляді:

— Ти будеш моєю жоною і народжуватимеш золоте коло — Божича-Сонце, аби збороти пітьму і все злеє, що в ній.

Тоді саме прилетів Змій-Дракон у Вирій, кинувся на Білобога, та Перун метнув стрілу-блискавку, що спалила крила Драконові, й він загримів у чорну безодню. Там володар пітьми окропив чорними сльозами спалені Драконові крила, й відросли вони, та вже побоявся Змій сунутись у Вирій. І збагнув Чорнобог, що не бути йому володарем Вирію, і ще дужче він зненавидів Білобога та його Світ.

Сидить Сокіл-Род на вершечку Дуба-Стародуба й думу думає. Довго-довго. Багато часу минуло. І тоді сказав Сокіл Білобогові:

— Ти пірни на дно озера і набери скільки можеш священного піску і розсій в пітьмі його, аби твердь була.

Тоді пірнув Білобог на дно озера Живої Води, схопив піску в обидві жмені, випірнув з води і пішов чорний світ піском засівати. І де він сипав — утворилася Земля з долинами і полями. Тоді Перун мову мовив до Сокола:

— Великий Роде, дозволь і мені Землю творити.

І сказав Сокіл:

— Іди.

І ось пірнув Перун на дно озера, набрав у обидві жмені священного піску, та тільки хотів випірнути, аж озеро Живої Води товстою кригою вкрилося. То Чорнобог підкрався до Вирію і заморозив озеро. Що робити Перунові? Він пісок запхав собі в рот, а в руки схопив з-за пояса вогненні стріли й щосили пробив ними кригу, ще й пустив блискавку в Чорнобога, обпалив його. Провалився Чорнобог у чорну прірву й зачаївся там до пори, до часу. А Перун кинувся Землю творити. І де він випльовував з рота пісок, там гори утворилися.

А Сокіл-Род сидить на вершечку Дуба-Стародуба, думу думає. І зніс він золотий жолудь і золоте зернятко. І повелів Білобогові посадити їх на Землі своїй та полити Живою Водою. Посадив Білобог золотий жолудь та золоте зернятко, полив Живою Водою.

І диво сталося: з жолудя золотого виріс молодий крислатий зелений дуб, вершиною якого був надзвичайної вроди юнак, що спав міцним сном. А з золотого зернятка виріс великий житній колос, вершиною його була надзвичайної вроди дівчина, що спала міцним сном. І повелів Сокіл-Род побризкати юнака і дівчину Живою Водою та привести їх у Вирій. І зробив так Білобог.

І сказав Сокіл юнакові:

— Ти є Дажбог, будеш Землю засаджувати лісами та гаями.

І сказав Сокіл дівчині:

— Ти є Жива. Богиня злаків. Тобто — богиня Життя. Будеш Землю засівати житом-пшеницею.

І сказав Сокіл обом, Дажбогові й Живі:

— Ви є чоловік і жінка. І зачнете ви рід людський. Вкусіть молодильні яблука і скупайтеся в Живій Воді.

Вкусили Дажбог і Жива молодильні яблука і стали безсмертними. Скупалися вони в Живій Воді і стали вічно молодими. І сказав Сокіл-Род:

— Ідіть на Землю і робіть своє.

І пішли Дажбог та Жива на Землю, і зачали вони рід людський. Тоді вкрив Дажбог Землю лісами, гаями, байраками. Тоді засіяла Жива Землю житом, пшеницею та всякою пашницею. Але нічого не росло і не родило на Землі без світла й без тепла. В пітьмі бродили люди — Дажбогові діти, й мали вони сконати від голоду й холоду. І запитували вони богів:

— Навіщо ви нас на світ народили?

По думі глибокій мовив Сокіл до Білобогової жони Коляди, що вже важкою ходила:

— Ти іди на Землю і там народи Божича-Молоде-Сонце. Коло золотеє спороди! Ти сама знайди місце, де маєш народити його.

І пішла Коляда шукати місце, де мала народити людям Сонце. Та почув Чорнобог, що має світло народитися, і послав Мару на Землю, аби вона знайшла Коляду й задушила її. Щоби Сонце вмерло в її утробі і ніколи не світило людям, щоби згинули вони в пітьмі від голоду і холоду. Як навіжена, побігла Мара по Землі в пошуках Коляди. І вздріла її, і погналася за нею. Бачить Коляда, що Мара женеться за нею, підхопила важкий живіт обома руками, стала тікати. Та збагнула, що не втекти їй від Мари.

Тоді забігла Коляда за гайок і перетворилася в тварину, яку сама собі придумала: в рогату непримітну Козу. Пробігла повз Козу люта Мара — не звернула уваги на рогату тварину. Далі й далі помчала гидка потвора, і там, де з її очей капав гній на Землю, виростали бур’яни, колючки, лопухи, будяки. А Коляда тим часом перетворилася у вагітну жінку, зайшла в очерет і в муках неймовірних народила золотоликого Божича-Молоде-Сонце.

І нараз перетворився Світ. Щезла холодна пітьма. Сонячні промені впали на Землю, а люди впали на коліна, вітаючи народження Золотого Кола. Мара в розпуці й страхові шугнула в потойбічну чорну прірву. А Божич здіймався все вище й вище. А з ним здіймалася вгору і Божа благодать — ніжна, прозора, тепла блакить, що йшла від радісних очей Коляди, яка щасливим поглядом проводжала політ свого Сина. Так від безмежного блакитного погляду коляди утворилося синє небо. А по ньому плив Божич-Молоде-Сонце, щедро розсипаючи теплі промені по Землі. І забуяли гаї і ліси під Сонцем.

І ожила всяка пашниця, і налилося житнє колосся добірним зерном. А люди співали хвалу Сонцю. І подивувався сам Творець всього сущого — Род, споглядаючи блакитне небо над Землею. І сказав він:

— Се є Новий Світ.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

123 (6524). Створення світу. СУС —. Записано 2009 року.
Оповідач: Хрус Євдокія Іванівна (1940 року народження) Писарівка Калинівський район Вінницька область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Дивіться також