Українські народні казки

Степір’я цибулі

Українська народна казка Поділля

Події відбувалися давно-давно на небесах.

У святого Петра померла мама і, на жаль, потрапила до пекла. Бідному синові було дуже шкода неньку й він думав: «Я ж завжди допомагаю Господу та знаходжуся поряд із ним. Невже моя мама не заслуговує на те, щоб потрапити до раю?!»

Вирішив святий Петро піти до бога й попросити його змилосердитися над нею. Уважно вислухав господь свого учня та сказав:

— Добре, я дозволю тобі спробувати врятувати маму. Але пам’ятай: вона потрапить до раю тільки при умові, що дійсно гідна цього. Коли ти прийдеш до неньки, то попроси, щоб вона уважно подивилася навколо й узяла до рук те, що придбала на тому світі, тобто те, що дала на тому світі іншим людям. Нехай міцно тримається за придбане, а ти візьмися за інший його бік й тягни маму нагору. Та накажи неньці, щоб, доки ти її не визволиш, ні в якому разі не промовила жодного слова.

Подякував Петро Всевишньому за милість та й пішов до пекла. Унизу, у глибокій ямі, він побачив багато людей, серед яких і свою маму. Пояснивши їй, чому прийшов, син попросив неньку подивитися, що вона придбала на тому світі. Мама сказала, що поряд немає нічого.

— Як це: немає нічого?! Невже ви, проживши вік, ніколи нікому нічого не дали?! Подивіться, будь ласка, уважніше, пошукайте, — попросив Петро.

Жінка подивилася навколо, але нічого не побачила. Раптом у куточку вона помітила щось маленьке. Приглянувшись, зрозуміла,

що це степір’я цибулі. Жінка відразу ж пригадала, як колись, сапаючи цибулю, побачила подорожню з дитиною на руках. Вони просили милостиню. Петрова мама нічого не хотіла давати їм, але оченята маляти так благально дивилися на неї, що вона не стрималася і, зірвавши з цибулі степір’я, простягнула його незнайомцям...

Побачивши степір’я цибулі, святий Петро скрушно похитав головою, але сказав мамі, щоб вона міцно тримала придбане. Учепилася мама за степір’я і син потягнув її вгору. Інші ж люди, теж бажаючи звільнитися, почали триматися за жінку. Петрова ненька спочатку мовчала, а потім не стрималася й вигукнула:

— Чого ви вчепилися? Син мене в бога випросив, а не вас! Відчепіться!

Як тільки жінка це промовила, цибулиння увірвалося й мама, а з нею й інші люди, полетіла донизу.

Сумний святий Петро повернувся до Всевишнього. Господь, поглянувши на нього, усе зрозумів(та він і раніше це знав!) і сказав:

— Ну що ж, спробуй удруге! Але цього разу дуже добре проси маму, щоб мовчала.

Подякував Петро Господу й радісний пішов до неньки.

— Мамочко, зберіть, будь ласка, докупи залишки степір’я, тримайтеся за нього міцно й мовчіть! Пам’ятайте: тільки мовчання може вас урятувати.

Удруге потягнув син неньку догори, знову почали чіплятися за неї люди, бажаючи потрапити в рай.. .Довго стримувалася жінка, але не витримала й вигукнула:

— Та що ж це таке? Син мене у бога випросив, а Ви все чіпляєтеся!

У ту ж хвилину степір’я увірвалося і ненька разом з іншими людьми полетіла донизу.

Засмучений Петро знову прийшов до Господа. Усевишньому було дуже шкода учня, тому він сказав:

— Даю тобі ще одну, останню спробу врятувати маму. Тільки ж добре проси її мовчати.

Подякувавши Господу, Петро знову повернувся до неньки й пояснив їй, що вона обов’язково має мовчати, бо в іншому випадку назавжди залишиться в пеклі.

Цього разу мама терпіла з усіх сил, незважаючи на те, що багато людей знову ж таки вчепилися за неї. Коли ж син уже майже витягнув неньку наверх, вона, не стримавшись, крикнула:

— Господи милосердний, це мене син у бога випросив! Чого ви вчепилися? Відчепіться!

Степір’я увірвалося і мама (та й інші люди) полетіла в яму. Засмучений повернувся Петро до бога. Подивився господь і відразу ж усе зрозумів.

— Нічого не зробиш, Петре. На жаль, мама твоя не гідна потрапити до раю. Якби вона була людиною доброю, то із задоволенням допомогла б іншим урятуватися. Завжди треба робити добро!