Сто три брехні, хоч вір, хоч ні

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Як згадаю про старовину,

То засумую ще й рукою махну,

Нема тепер в світі правди,

Ні користі нема.

А в старовину так була правда

Та ще й не яка!

Як я зробив плуг із кислого молока

Та й поклав на комині,

Нехай засиха.

Як висох мій плуг,

Так я взяв весь припічок,

І комін зорав.

І посіяв саму гірчицю,

Щоб було дядькові чим з хвороби лічиться.

Як не вродила гірчиця,

А вродили верби

І в печі комін до стелі підперли.

Як зацвіли ті верби та не квітками,

А рибою. Линами ще й карасями.

Тут дядько дуже засміявся

Аж за боки взявся.

Стоїть і регоче,

Зажмуривши очі.

А за тим сміхом

і слово з рота не проскоче.

А далі, як вгамувався

Та й каже:

— Грицько, ти знаєш, що?

— А що?

— Дурний ти, от що.

Дивись, що це вродило.

Це нам з тобою щастя привалило.

Тепер ми будемо багаті.

Не будемо й жити в оцій хаті.

Полізли ми з дядьком на верби.

Надрали яєць повний гаманець

Ще й три рукавиці і повезли на базар

Продавати полуниці.

Тут швидко назбирались, купці, генерали.

Вони нам з дядьком добре ціну набивали.

Набивали нам з дядьком вище носа,

Побіг мій дядько додому та гірко голосить.

А я біжу ззаду та плачу.

А за тією дорогою ціною і

світа білого не бачу.

А купці за нами

з довгими-довгими батогами.

Догнали нас аж на печі в хаті

Та й ну нас за ту ціну благати.

Та вздовж та впоперек батогами потягати.

Довго ми з дядьком на цій ціні стояли,

Ніяк купцям не збавляли.

Поки всі двері й вікна порозбивали.

А як купці все покупили,

То ми їх і на двір проводили.

Хто пішов сторч, хто раком

Ще й дякували словом усяким.

Споминали батька й матір

за хороше слово і за добрий гостинець.

А на другий день запряг я кобилу в коляску

і повіз святити паску.

Проти Парасчиного двора

Кобила підвернулась.

Так, що й моя паска розвернулась.

Я став та й гукаю:

— Параско, Параско,

Зроби мені добру ласку

Збери мою паску

в свою запаску,

Бо моя кобила овес пожерла,

А сама чи здохла, чи вмерла,

І копитами двері підперла.

Прийшла Параска

Зібрала мою паску

В свою запаску.

Стоїть та й плаче, каже:

— Добра з цього діла не бачу.

А я й кажу: — Не плач Параско,

ось послухай мою казку:

Як їхала наша Хима

додому з Єрусалима.

Таратайка скрегоче,

А кобила везти не хоче.

Стоїть, брикає, хвостом махає,

Бо у Хими батога немає

А я й кажу:

— Не плач, Химо,

Твоя кобила не піде мимо.

З голови буде корито.

З хвоста — сито,

З ребер — юшка,

З рожі — ремінці,

З кишок — труби,

З кісток— зуби.

Чи так, добрі молодці?!

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

210 (5406). 103 брехні, хоч вір, хоч ні. СУС —. Записано 2008 року. Нижник Тарас Панькович (1890). Черкаська область, Чорнобаївський район, Велика Бурімка