Українські народні казки

Суд у лісі

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Піймала лисиця зайця. Хотіла вже його з’їсти. А заєць був розумний й каже їй:

— Ой, лисичко, не їж мене. Не можу я стати для тебе їжею. Пішли до лева судитися!

Прийшли до лева. Заєць й каже йому:

— Ой леве, могутній володарю! Лисиця хоче мене з’їсти, а я хочу жити. Розсуди нас, як скажеш так і буде.

— Добре, — каже лев. — Я задам лисиці три загадки. Якщо вона їх відгадає, то з’їсть тебе. Якщо ні будеш жити. Ану скажи, хитрухо, що люди й звірі люблять понад усе на світі?

Лисиця й каже:

— Звісно, м’ясо.

— Ні, ти помиляєшся, — докірливо сказав лев, — і звірі, і люди понад усе люблять життя. А що гостріше від ножа?

— Ну це для мене дуже легка загадка, — відповіла гордо лисиця, — мої зуби.

— Ні лисичко. Це думка розумної людини.

Лисиця образилася. Адже їй дуже хотілося з’їсти зайця. Ось ще одна неправильна відповідь і вона зостанеться голодною.

— Слухай тоді третю загадку. Що то: червоне, тепле, хто спить — збудить, всі йому раді?

— Нарешті, нарешті, — зраділа лисиця, — тепер я вже вгадаю!

І вона крикнула:

— Це півень!

— Ні, не так! Це сонечко на світанку, — сказав лев, — зайчику, щойно лисичка тобі подарувала життя.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Андрусяк Любомира Дмитрівна (1955 року народження), Дніпропетровська область, Апостолівський район, Нива Трудова 280 (7424). Суд у лісі. СУС — . Записала Чикчирна Діана 2009 року.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.