Сус Христос, вовк і хлоп
Українська народна казка Покуття
Здибав вовк Суса Христа та й каже:
— Ісусе, сине Божий, позволь мені людину з’їсти. Бо кажуть, що з людини дуже добре м’ясо. Я, — каже, — їв усе м’ясо з всілякої звірі, з всілякої птахи, а ще з людини не їв. А Сус Христос каже йому:
— Завтра буде йти на ярмарок у місто старенький дід і буде нести на плечах печериці. Би ти його пропустив. А надійде баба старенька, також би пропустив. Будуть іти діти до школи, би-с пропустив. А надійде такий здоровий хлоп, отого хлопа би-с не пропустив. З него дуже добре м’ясо.
І надійшов хлоп, такий здоровий, а вовк каже:
— Слухай, куди ти йдеш? А той каже:
— Та й що тобі?
— Бо я тебе зараз маю з’їсти. Чоловік каже:
— Чекай. Я піду надолину вмитися, аби я тобі чистий у горло йшов. Пішов хлоп надолину, файно вмився та урубав собі файну палюгу
(він мав при собі сокиру), сховав палюгу за себе і йде до вовка. Прийшов та й каже:
— Ти не будеш мене зразу їсти. Чекай, най я тебе поцілую ззаду, тоді би-с мене їв.
Вовк наставляє хвіст, аби він його поцілував, а хлоп узяв одною рукою хвіст та закрутив кругом руки, а другою, правою, б’є вовка по хребті та по голові. Б’є, а вовк рує на цілий ліс.
Бив він його, бив і ніби вбив. Та й вовк лежав, а чоловік пішов своєю дорогою. А вовк прочутився. На другий день здибає він Суса Христа. Ледве йде вовк та й каже:
— Сусе Христе, ти казав, що добре з людини м’ясо. А я вже не годен їсти не то що людину, а навіть курятину.