Українські народні казки

Сус Христос, вовк і хлоп

Українська народна казка Покуття

Здибав вовк Суса Христа та й каже:

— Ісусе, сине Божий, позволь мені людину з’їсти. Бо кажуть, що з людини дуже добре м’ясо. Я, — каже, — їв усе м’ясо з всілякої звірі, з всілякої птахи, а ще з людини не їв. А Сус Христос каже йому:

— Завтра буде йти на ярмарок у місто старенький дід і буде нести на плечах печериці. Би ти його пропустив. А надійде баба старенька, також би пропустив. Будуть іти діти до школи, би-с пропустив. А надійде такий здоровий хлоп, отого хлопа би-с не пропустив. З него дуже добре м’ясо.

І надійшов хлоп, такий здоровий, а вовк каже:

— Слухай, куди ти йдеш? А той каже:

— Та й що тобі?

— Бо я тебе зараз маю з’їсти. Чоловік каже:

— Чекай. Я піду надолину вмитися, аби я тобі чистий у горло йшов. Пішов хлоп надолину, файно вмився та урубав собі файну палюгу

(він мав при собі сокиру), сховав палюгу за себе і йде до вовка. Прийшов та й каже:

— Ти не будеш мене зразу їсти. Чекай, най я тебе поцілую ззаду, тоді би-с мене їв.

Вовк наставляє хвіст, аби він його поцілував, а хлоп узяв одною рукою хвіст та закрутив кругом руки, а другою, правою, б’є вовка по хребті та по голові. Б’є, а вовк рує на цілий ліс.

Бив він його, бив і ніби вбив. Та й вовк лежав, а чоловік пішов своєю дорогою. А вовк прочутився. На другий день здибає він Суса Христа. Ледве йде вовк та й каже:

— Сусе Христе, ти казав, що добре з людини м’ясо. А я вже не годен їсти не то що людину, а навіть курятину.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Ганьківці, Снятинського району, Івано-Франківської області
24 травня 1787 року
Оповідач: Джиголик Анна Павлівна (1908)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.