Сіль

Українська народна казка Чернігівщини

В одного царя було три доньки — гарні, добрі, лагідні. Він в них душі не чув. І царівни дуже любили свого батька. Сина у нього не було і цар повсякчас турбувався тим, яка з доньок гідна бути його спадкоємицею. Нарешті покликав їх до себе та й каже:

— Любі мої, я постарів і не знаю, скільки ще проживу. Післязавтра у мене день народження. Хто з вас подарує таку річ, без якої не можна обійтися, той і посяде трон після моєї смерті.

Царівни задумались, що то за річ. Третього дня принесла подарунок старша дочка. Це був розшитий самоцвітами царський одяг.

— Батечку, без царського одягу ти не міг би бути справжнім царем. Одягни його в таке свято!

Потім зайшла середня донька, тримаючи в руках золоту чашу і хлібину.

— Любий батьку, — мовила вона, — без хліба і води ніхто не може обійтися. Ось тобі хліб, я сама спекла, і вода в чаші.

Нарешті прийшла наймолодша донька.

— Рідний мій батечку, — сказала вона, — я дарую тобі чашу солі, бо без солі не може обійтися людина.

Цар розгублено глянув на неї, а потім звернувся до старшої доньки:

— Цар без царського одягу — не цар! Твій подарунок найкращий. Благословляю тебе, донечко. І твій подарунок хороший, — звернувся до середньої.

Менша дочка побачила, як загорілися гнівом батькові очі і він вигукнув:

— Сором який! Ти, моя менша донька, принесла річ, яка нічого не варта та ще й в дерев’яній чаші. Геть з-перед моїх очей!

Бідолашна царівна залишила царський палац. Вийшла в поле і довго думала, куди їй податися. Ішла вона, ішла, поки дісталася заїжджого двору. Царівна боязно зайшла всередину і спитала хазяйку:

— Вам не треба помічниці?

— Треба, — відповіла та.

Так і залишилася царівна в заїжджому дворі. Вона прибирала в кімнатах, допомагала на кухні. Хазяйка раділа гарній помічниці. Якось вона каже:

— Гріх такій роботящій, розумній дівчині не вміти готувати смачні страви. Давай я тебе навчу.

Царівна була хорошою ученицею. Незабаром вона стала кращою кухаркою на всю країну. Слава про неї розійшлася далеко за межі. Звідусіль царі і князі запрошували її готувати страви на весілля. Минали дні. Якось прийшли по царівну слуги її батька.

— Наш цар видає заміж старшу доньку, — сказали вони, — на весілля запрошено багато гостей. Цар хоче, щоб ти була за старшу куховарку.

— Я згодна, — відповіла царівна.

Вона вдяглася так, щоб не впізнали сестри і пішла до палацу. Нікому й на

думку не спадало, що це бідне дівча — царівна. Коли слуги подали на стіл улюблену страву царя, в нього аж очі засяяли. Та тільки він скуштував, як обличчя спохмурніло.

— Хіба це їжа?! — вигукнув він. — Заберіть її звідси і приведіть до мене куховарку!

Куховарка не забарилася, зайшла в розкішну залу. Цар заходився на неї кричати:

— Ти зіпсувала мені настрій! Що це ти приготувала?!

— Вибачте, царю, — відповіла куховарка, — але я не солила страву, бо знаю, що ви вигнали свою доньку за те, що подарувала вам на день народження сіль.

Цар уважно придивився до кухарки і впізнав у ній свою меншу доньку.

— Донечко моя! — заплакав цар. — Люба моя донечко, не ображайся на старого батька. Я був неправий.

Царівна переодяглася і присутні не могли відірвати від неї очей — така красуня! Цар радів доброму кінцю. А менша царівна згодом поїхала за своїм чоловіком. Так і жили щасливо разом.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

30 (4170). Сіль. Записала Білим С. М. 2008 року. Дута Катерина Михайлівна (1922) Дута Катерина Михайлівна (1922). Чернігівська область, Бобровицький район, Новий Биків