Українські народні казки

Сірко і вовк

Українська народна казка Бойківщини

Жив собі газда з жінкою. Мали вони хазяйство. Мали вони воли, корови, коні,в івці, кури, гуси. І мали п’ятеро дітей. І мали пса Сірка, який їм вірно служив, доглядав усього, вночі стеріг усе. І навіть виходив з коровами на толоку і пас коров. Вірно служив, а коли постарівся, газда шкодовав йому кавалок хліба дати. І вигнав його зовсім з подвір’я.

Сірко пішов по полю, десь мишу зловить, десь щось найде. Та й так мучився. А з лісу виходить вовк. І каже:

— Чого ти, Сірку, так тиняєшся по полю?

Сірко йому розказав усе. Як замолоду він вірно газді служив. А як він уже знегоднів, уже не годен був стеречи подвір’я, йому почав газда шкодовати їсти давати. А вовк каже:

— Чи хотів би ти, би я тобі так поміг, аби тебе газда прияв і тобі знов було добре, аби тобі газда їсти давав?

— Зроби, голубчику, так. Чим буду мочи, тим тобі відплачуся.

Вовк каже:

— У твоїх газдів є мала дитина. То як вийдуть газда з жінкою в поле жито жати, то ти мені покажеш, котрий твій газда, котра твоя газдиня і котре їх поле. То коли нажнуть кілька снопів і покладуть дитину під снопи спати, щоб на неї вітер не дув, я підкрадуся і вкраду дитину. А ти будеш за мною бічи гавкаючи, ніби дитину відбираєш від мене.

Коли вовк ухопив дитину, то Сірко за ним побіг гавкаючи. А газда з газдинею увиділи і загойкали:

— Сірку, не дай! Сірку, не дай!

Вовк добіг до лісу і коло лісу віддав дитину сіркови. Мов то Сірко урвав від нього.

І тоді Сірко приніс дитину д’газді й д’газдині. І вони дуже раді були, що Сірко не дав дитину вовкови. І зразу дали йому їсти, і взяли його з собою додому. А дома газдиня наварила пирогів. Газда каже:

— Озми миску, набери пирогів і затопчи салом.

І дав то Сіркови їсти. І від того часу Сірка файно держали. Тішилися, що він врятував дитину.

Восени віддавав газда найстаршу дочку. Сірко прийшов до лісу і запросив на весілля вовка. Коли ще не зійшлися люде, він вовка завів під стіл і давав вовкови їсти й пити всього, що було на столі. Вовк наївся, напився під столом, а тут уже й люде посходилися. Вовк каже:

— Ей, заспіваю я, завию.

А Сірко йому каже:

— Не співай, бо буде біда твоя і моя. Ліпше я ще дам тобі їсти.

А вовк ще наївся, напився та й завив під столом, заспівав. Люде понапуджувалися, вхопили кілля, щоби вовка бити. А газда каже:

— Не бийте вовка, не бийте, бо ви мені Сірка поб’єте. Сірко розправиться з ним сам.

Тооді Сірко ліг на вовка, і вовк його виніс на собі з хати з-межи людей. І підійшли вони до лісу, поздоровкалися, вовк подякував за гостину. І вовк пішов собі у ліс, а Сірко вернувся додому.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

77 (1754). Сірко і вовк. СУС 101+100. 2 квітня 1988 р. Чичерський Олександр Павлович (1910). Львівська область, Турківський район, село Гусине