Українські народні казки

Сірко

Українська народна казка про тварин

СІРКО — Українська Народна Казка Про Тварин
СІРКО — Українська Народна Казка Про Тварин

В одного чоловіка був собака Сірко — тяжко старий. Хазяїн бачить, що з його нічого не буде, що він до хазяйства неспособний, і прогнав його од себе. Цей Сірко никає по полю; коли це приходить до його вовк та й питає його: «Чого ти тут ходиш?» Сірко йому отвіча: «Що ж, брате, прогнав мене хазяїн, а я і ходжу тут». Тоді вовк йому каже: «А зробить так, щоб тебе хазяїн ізнов прийняв до себе?» Сірко каже: «Зроби, голубчику; я вже таки чимсь тебе одблагодарю». Вовк каже: «Ну, гляди: як вийде твій хазяїн із жінкою жать і вона дитину положить під копою, то ти будеш близько ходить коло того поля, — щоб я знав, де те поле, — то я візьму дитину, а ти будеш однімать од мене ту дитину, — тоді будьто я тебе ізлякавсь та й пущу дитину».

У жнива той чоловік і жінка вийшли у поле жать. Жінка положила свою маленьку дитину під копою, а сама і жне коло чоловіка. Коли це вовк біжить житом та за ту дитину — і несе її полем. Сірко за тим вовком. Доганяє його. А чоловік кричить: «Гидж-га, Сірко!» Сірко якось догнав того вовка і отняв дитину; приніс до того чоловіка та й оддав йому. Тоді той чоловік вийняв із торби хліб і кусок сала та й каже: «На, Сірко, їж, — за те, що не дав вовкові дитини із’їсти!» Ото увечері ідуть із поля, беруть і Сірка. Прийшли додому, чоловік і каже: «Жінко, вари лишень гречані галушки та сито їх із салом затовчи». Тільки що вони ізварилися, він садовить Сірка за стіл та й сів сам коло його та й каже: «А сип, жінко, галушки та будем вечерять». Жінка і насипала. Він Сіркові набрав у полумисок; так уже йому годить, щоб він не був голодний, щоб він часом гарячим не опікся!

Ото Сірко і думає: «Треба мені поблагодарить вовкові, що він мені таку вигоду ізробив». А тон чоловік, діждавши м’ясннць, оддає свою дочку заміж. Сірко пішов у поле, знайшов там вовка та й каже йому: «Прийди у неділю увечері до города мого хазяїна, а я тебе узву у хату та одблагодарю тобі за те, що ти мені добро зробив».

Ото вовк, діждавши неділі, прийшов на те місце, куди йому Сірко сказав. А в той самий день у того чоловіка було весілля. Сірко вийшов до його та й увів його у хату і посадовив його під столом. Ото Сірко на столі узяв пляшку горілки, м’яса доволі і поніс під стіл. А люди хотіли ту собаку бить. Чоловік каже: «Не бийте Сірка: він мені добро зробив, то я і йому добро буду робить, поки його й віку».

Сірко, що саме лучче на столі лежить, бере та подає вовкові. Обгодував і упоїв так, що вовк не витерпить та каже: «Буду співать!» Сірко каже: «Не співай, бо тут тобі буде лихо! Лучче я ще тобі подам пляшку горілки, та тільки мовчи». Вовк, як випив ту пляшку горілки, та каже: «Отепер уже буду співать!» Та як завиє під столом... Тоді деякі люди повтікали з хати, а деякі хотіли бить вовка. А Сірко і ліг на вовкові, наче хоче задушити. Хазяїн каже: «Не бийте вовка, бо ви мені Сірка уб’єте! Він і сам із ним розправиться добре». Ото Сірко вивів вовка аж на поле та й каже: «Ти мені добро ізробив, а я тобі!» Та й розпрощались.

Походження та примітки

Сірко. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 101. Зап. А. Петруняка в Уманському пов. Київської губ. Час запису не зазначений. Народные южнорусские сказки. Издал И. Рудченко, вып. 1, К., 1869; вып. 2, 1870., І, стор. 11—12. Паралелі: Народные южнорусские сказки. Издал И. Рудченко, вып. 1, К., 1869; вып. 2, 1870., І, стор. 9—10; Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край. Материалы и исследования, собранные д. чл. П. П. Чубинским, т. I, СПб., 1872; т. II, 1878., II, стор. 124—126; Дзвінок. Письмо ілюстроване для дітей і молоді, Львів, 1890—1913., 1893, ч. 4, стор. 31—32; Етнографічний збірник. Видає Етнографічна комісія Наукового товариства ім. Шевченка, Львів, 1895—1916., т. IV, 1898, стор. 167—169; Про говор галицьких лемків. Написав Іван Верхратський. — Збірник філологічної секції Наукового товариства ім. Шевченка, т. V, Львів, 1902., стор. 169—170, 196—198; Сборник материалов по малорусскому фольклору. Собрал Ал. H. Малинка, Чернигов, 1902., стор. 326; Українські народні казки, вибрані для дітей. Упорядкував Б. Грінченко, К., 1907., стор. 50—53; Материалы для этнографии Херсонской губернии. Собрал И. В. Бессараба, Пг., 1916., стор. 74—75; Bajki (skazki, kazki) ze wsi Jurkowszczyzny (powiatu Zwiagelskiego, gubernii Wołyńskiej). Zebrała Zofia Rokossowska. — «Materiały antropologiczno-archeologiczne i etnograficzne», t. IX, Kraków, 1897., стор. 61—62; Українські народні казки, легенди, оповідання і речитативні вірші для дітей. Підібрали і впорядкували М. В. Нагорний, М. Ф. Ісірович, Г. С. Сухобрус, Л. К. Данилюк, К., 1939., стор. 177—179; Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 229—239; Дідо-всевідо. Закарпатські народні казки. Запис текстів та впорядкування П. В. Лінтура, Ужгород, 1969., стор. 18—19; Афанасьєв, стор. 84—85; Живая старина. Периодическое издание Отделения этнографии Русского географического общества, СПб., 1890—1917., 1895. вип. III — IV, стор. 453; Казкі пра жывёл і чарадзейныя казкі. Складальнік К. П. Кабашнікаў, Мінск, 1971., стор. 86—88. Казка на цей сюжет була неодноразово записана з багатьма контамінаціями у різний час і в різних місцевостях України — на Донеччині (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-6, од. зб. 642, арк. 316; од. зб. 644, арк. 57—58), Старобільщині (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-6, од. зб. 511, арк. 171—172), Кіровоградщині (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-7, од. зб. 775, арк. 80; од. зб. 777, арк. 48), Чернігівщині (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-к2, од. зб. 46, арк. 1). Харківщині (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-4, од. зб. 611, арк. 60), Полтавщині (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-7, од. зб. 788, арк. 20), Поділлі (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 33-3, од. зб. 12, арк. 15—16), Закарпатті (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-7, од. зб. 460, арк. 89—91; ф. 29-3, од. зб. 220, арк. 57—58). Див. також: Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР., ф. 3, од. зб. 825, арк. 383—385; ф. 111, од. зб. 107, арк. не пронумерований. На Донеччині записана ця казка також російською мовою (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-6, од. зб. 643, арк. 85).

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.

Сірко

Українська народна казка про тварин

Був собі в одного чоловіка собака Сірко — старий. Узяв хазяїн та й прогнав його. Никає Сірко по полю, і так йому гірко: «Скільки років я хазяїнові вірно служив, годив, добро йому робив, а тепер на старості літ він мені шматка хліба жаліє і з двору прогнав». Ходить він так, думає; коли це приходить до нього вовк та й питає:

— Чого ти тут ходиш? Сірко йому відповідає:

— Що ж, брате, прогнав мене хазяїн, от я й ходжу тут.

Тоді вовк йому:

— А зробити так, щоб тебе хазяїн ізнову прийняв до себе?

Сірко каже:

— Зроби, голубчику, я вже чимсь тобі віддячу. Вовк каже:

— Ну, гляди: як вийде твій хазяїн із жінкою жати, і вона дитину покладе під копою, то ти будеш близько ходити коло того поля, — щоб я знав, де те поле, — то я візьму дитину, а ти будеш віднімати її від мене, тоді наче я тебе злякаюсь, та й пущу її.

У жнива той чоловік і жінка вийшли в поле жати. Жінка поклала свою маленьку дитину під копою, а сама жне коло чоловіка. Коли це — біжить вовк житом, та за ту дитину — і несе полем. Сірко за тим вовком, доганяє його, а чоловік кричить:

— Ату, Сірко!

Сірко якось догнав того вовка, відняв дитину, приніс до того чоловіка та й віддав йому. Тоді той чоловік вийняв з торби хліб і кусок сала та й каже:

— На, Сірко, їж — за те, що не дав вовкові дитини з’їсти!

Ото ввечері ідуть з поля, беруть і Сірка. Прийшли додому, чоловік і каже:

— Жінко, вари лишень гречані галушки та добре їх салом затовчи!

Тільки вони зварилися, він садовить Сірка за стіл, сів сам коло нього та й каже:

— А сип, жінко, галушки, та будем вечеряти.

Жінка й насипала. Він Сіркові набрав у полумисок: так уже йому годить, щоб він часом гарячим не попікся!

Ото Сірко й думає: «Треба ж мені віддячити вовкові, що він мені таку вигоду зробив».

А той чоловік, діждавши м’ясниць, віддає свою

старшу дочку заміж. Сірко пішов у поле, знайшов там вовка та й каже йому:

— Прийди в неділю, ввечері, до нашого городу, а я тебе введу в хату та віддячу тоді за те, що ти мені добро зробив.

Ото діждав вовк неділі, прийшов на те місце, куди йому Сірко казав. А в той самий день у того чоловіка було весілля. Сірко вийшов до вовка, увів у хату і посадовив його під столом. Потім Сірко взяв на столі пляшку горілки, м’яса доволі і поніс під стіл; люди хотіли того собаку бити, а чоловік каже:

— Не бийте Сірка: він мені добро зробив, то я й йому добро буду робити, поки його й віку.

Сірко нагодував і упоїв вовка так, що він не витерпів та й каже:

— Буду співати! Сірко каже:

— Не співай, бо тут тобі буде лихо! Краще я ще тобі подам пляшку горілки, та тільки мовчи.

Вовк як випив ту пляшку горілки, та й каже:

— Отепер уже буду співати!

— Не співай, бо обидва пропадемо — і я, й ти.

— Ой, не витримаю — співатиму!

Та як завиє під столом! Люди посхоплювались, — туди-сюди, деякі хотіли бити вовка. А Сірко й ліг на вовка, наче хоче задушити його. Хазяїн і каже:

— Не бийте вовка, бо ви мені Сірка уб’єте! Він і сам йому раду дасть, — ось не займайте!

Ото Сірко вивів вовка аж на поле та й каже:

— Ти мені добро зробив, а я тобі! Та й попрощались.

Походження та примітки

Українські народні казки про тварин. — К.: Україна, 2004. — 192 с: іл.

Художник ілюстрацій К. Шалварова