Українські народні казки

Танець з мертвими

Українська народна казка Бойківщини

Ішов п’яний чоловік дорогою попри цвинтар. І каже: — Хто на тім цвинтарі похований перший, аби прийшов до мене на Святий вечір на вечерю. Сказав і пішов.

Приходить Святий вечір, і чоловік, котрий був найперше похований, прийшов. Прийшов до хати, сів собі та й чекає вечері. А жінка питає його:

— Чого ви, чоловічку, сюди прийшли? А він відповідає:

— Ваш чоловік мене закликав, аби я на Святий вечір прийшов до вас на вечерю.

— Якщо мій чоловік закликав, то будете вечеряти. Він сидить, жінка зварила вечерю, чоловік каже:

— Ну, як я вас закликав, то що, будем вечеряти. Посідали, повечеряли, а той чоловік говорить:

— Раз ви мене запросили на вечерю, то я вас запрошую на Великдень на сніданок. Маєте прийти на дванадцяту годину ночі. Якщо не прийдете — помрете.

Виправив ґазда його додому, та й той пішов. А чоловік чекає Великодня. Приходить Великдень, говорить він жінці:

— Я не витримаю того страху, можу вмерти. Йду до ксьондза та й висповідаюся. Та й аби ксьондз записав у свою книжку.

Висповідався він, ксьондз його записав. Прийшов додому та й уже чекає. Приходить Великдень, збирається він та й іде. Прийшов на цвинтар і чекає дванадцятої години ночі. Надійшла дванадцята година, ударили в дзвін, відкривається гріб, той мертвий виходить і говорить:

— Ходи зо мною.

Йдуть вони. Мертвий іде наперед, живий ззаду. Мертвий відкриває гріб. Відкрив, а там ще одні двері є. Коли відкрив ті двері, вдарила велика ясність. Там повно людей — і старих, і молодих — різного народу. Стали його пригощати. Поснідали вони. Музика файно грає, танцюють. І закортів його танець. Приходи той чоловік, що його привів, і каже йому:

— Нам пізно буде додому, якщо підете в танець. А він говори:

— Я лише раз. Той каже:

— Та танцюй.

Відтанцював він три танці, а той приходить та й каже:

— Тепер уже йди додому. Взяв його за руку, вивів і каже:

— Йди додому. І той пішов.

Приходи він додому — подвір’я його, а хата не його. Перейшов подвір’я і починає стукати в двері. Вилітає жінка з хати й кричить:

— Чого ви напали на мою хату?! А він каже:

— То моя хата і моє подвір’я.

— Я вас не знаю, вашого тут нема нічого.

Сидів він під тою хатою до рання. Тоді подивився, що то не його хата, і пішов до ксьондза. Дивиться на ксьондза — не той ксьондз, що він сповідався. Ксьондз його питає:

— Що скажете? А він говорить:

— Я перед Великоднем у вас сповідався. Я сповідався, і мене ксьондз записав.

Ксьондз зачав шукати по своїх книжках. Найшов і каже:

— Ого! Коли ви сповідалися, то вже минуло відтоді триста років. Нащо ви йшли з мертвими в танець? Кожен їхній танець має сто років, уже вашого покоління тутка давно нема. Вже все вивмирало, лише ви лишилися.

Та й пішов той доживати помежи люди.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Берлоги, Рожнятівського району, Івано-Франківської області
22 жовтня 1994 року
Оповідач: Фединяк Дмитро Федорович (1929 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.