Українські народні казки

Тарниця

Українська народна казка Гуцульщини

Був собі бідний чоловік. Мав п’ятеро дітей та й мав жорна. А дідич * у него тоти жорна забрав. Він пішов до сусіда та й каже:

— Що мені робити? Мав одні жорна та й ті дідич забрав. А сусід каже:

— Напиши скаргу до царя.

— Та як я буду писати, як я не вмію.

— Я буду тобі диктувати, а ти пиши: «Я Іван з села Тарниці. В мене п’ятеро дітей. Я мав жорна, і дідич у мене їх забрав. Прошу вас, аби мені дідич віддав жорна».

А той писати не вмів та й лиш карлючки писав на папері. Сусід подивився на ті карлючки і сказав:

— Як приїдеш до царя, аби ти перший раз * сам йому це прочитав.

І поїхав Іван до царя. Приїхав ще до царя старого, а там якраз хотіли класти * царя молодого. Він дав свою скаргу старому цареви. А той дивився і не міг зрозуміти. Тоді Іван узяв і сам прочитав. І цар усе зрозумів. І сказав:

— Завтра будуть збори, прийдеш з цею заявою на ті збори. Там будуть мене скидати, а молодого царя класти. Ти даш цю заяву молодому цареви, аби він прочитав. Він подивиться і нічого не зрозуміє. Тоді даш мені.

Цей на другий день так і зробив. Дав свою заяву молодому цареви, аби він прочитав — той нічого не міг прочитати. І він дав старому цареви. Старий прочитав: «Я Іван із села Тарниці. В мене п’ятеро дітей. Мав я жорна, а дідич у мене забрав. Прошу вас, аби мені дідич вернув жорна».

Тоді сказали всі тоти люди на зборах:

— Молодий цар най ще йде вчитися, а старий ще буде царювати.

На другий день підходить Іван до царя, а цар питає:

— Що ти хочеш за це, що ти мені поміг остатися царем?

— Нічого я від вас не хочу, тілько ту стару тарницю *, що у вас є.

— Що тобі з тої тарниці? Я тобі дам щось ліпшого.

— Не хочу я нічого більше, тілько ту тарницю. І документ мені дайте, що то моя тарниця. І той документ опечаткуйте.

І так цар зробив. Дав йому документ, що то його власна тарниця і ніхто не має права її в него забрати. Іван узяв документ та й тарницю під паху й пішов додому. Відійшов трохи, тарницю кинув, а з документом пішов далі.

Прийшов він до дідича та й показує документа.

— Дивіться, село Тарниця вже моє. А ви забирайтеся відци. Дідич подивився, що то цар написав, і не було йому що робити.

Мусив з того села вибратися. І Іван став на ціле село паном.

Походження та примітки

* Ді́дич — поміщик, великий землевласник.

* Перший раз — тут: спочатку.

* Кла́сти — тут: ставити при владі.

* Та́рниця — дерев’яне сідло.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Старий Косів, Косівського району, Івано-Франківської області
26 лютого 1989 року
Оповідач: Лукашко Марія Федорівна (1925 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.