Українські народні казки

Творіть добро

Українська народна казка Кіровоградщини

Жили дід та баба. Добре жили, як у Бога за пазухою. Та й горя наче не знали. І їсти було в них усього, і пити, і худоби різної, і птиці. А жили чого добре? Бо ж і робили багато, а дід любив повторяти завсігди:

— Будеш трудитися — будеш кормитися.

Баба щодня раненько устане, піч розпалить, страви наготує, пиріжків напече з картоплею, капустою, а літом — зі щавлем, вишнею, сливою. А дід хазяйство попорає тим часом, поснідають та й ну в город, бо ж чималенький був у них шмат, та все ж то в радість, бо землі святої багато бути не може. Отак і віку доживали в постійній мирній праці та злагоді.

І все б то добре було, та все ж і не дуже, бо не було у них діток. Ото сядуть бувало на лавочці та й ну гадать-сумувать, хто їх у старості догляне, хто води подасть, хазяйство догляне. А ще вони багато молилися...

От Господь, мабуть, і змилувався над ними. Ото виходить баба в неділеньку святу до криниці по воду. Аж чує, хтось плаче тихесенько. Аж глядь, а то маленька дівчинка. Баба й питає у малої:

— Чия ти, дочко?

А дівчинка так плаче, що й слова не може виказать. Ото баба їй вирвала грушку жовтеньку та й подала дитині. Та зраділо схопила пожиток, з чого баба зрозуміла, що маленька голодна, тож, нічого більше не питаючи, повела до хати. Там насипала борщу, пригостила смачненькими ягодами з цукром. Та й спати положила, а сама поки що пішла надвір поратись.

Коли це підходить сусідка Фекла та й ну говорити, мовляв, що то за дитина була у вас біля двору. «Навіщо вона вам, якась приблуда, не іначе». Та баба слухала її, та не чула, роботу робила, та й сусідка молола щось, як з гарячки. Ото відправила вона цікаву сусідку додому, а сама швидко до діда, що сіно косив, та в хату. Та давай розпитувать дівчинку: звідки прийшла, чого плаче.

Одпочивши, дитина мовила, що з мачухою їй життя не стало, не любить вона її, всіх собак на неї справляє, що долі в неї нема, що вигнала її. Шкода стало старим дитини, бо ж була вона, як квіточка, гарнюня. Порішили разом, що в них вона й лишиться, а там видно буде.

Ото з того часу дівчинка Ганнуся стала жити по-новому, спати на м’якій постелі, діда з бабою батьками кликати, та й полюбила їх по-справжньому, бо ж добрі вони були на славу. Та й помагала батькам у всьому, бо ж на старість гірку йшлося. Та й сама розцвіла у добрі. І старі нарадуваця не можуть на доньку, бо ж забули, що не рідна їм вона. А сусіди лукавим оком дивились на них, що старим така дівчина дісталась.

Ото виросла вона, стала ще кращою. Одружилася, народилися в їх сім’ї діти, а баба з дідом не нарадуються великій родині. Бо й не думали про таке щастя, як родину. Бо ж нема багатства луччого за сімейне вогнище. Ото не даром каже народна мудрість: «Зроблене добро сторицею повернеться». Отже, не треба бояця робити людям добро у цьому світі, а особливо малим і старим, бо ж у їхній подобі колись Христос являвся. Тому, коли ми помагаємо таким людям, то тим самим спілкуємося з Ісусом Христом.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

72 (7952). Творіть добро. СУС —. Записали учні Йосипівської ЗОШ 2010 року. Дем’яненко Ольга Овер’янівна (1941). Кіровоградська область, Новомиргородський район, Йосипівка