Українські народні казки

Три Кондрати

Українська народна казка Полтавщини

Було у батька три сини та всі Кондратами звались. Найменший із них був дурненький.

Послав батько синів на поле орати. Поїхали брати на поле орати, та забули ковгана взяти. Послали найменшого брата по ковгана. Їде він та одно, щоб не забути:

— Ковганка, ковганка, ковганка...

Тут по дорозі їде поїзд з молодою, а він зарядив:

— Ковганка, ковганка...

Молодому почулося, що він говорить, що молода поганка. Вилізли вони, молодий із боярами, та й набили меншого Кондрата.

Вернувся він до братів, розповів їм що трапилось. Поїхали вони в поле без ковганки. Орють поле, а найменший Кіндрат все примовляє до коней:

— Но, коні мої воронії!

Брати розгнівалися і накричали, щоб не говорив, що то його коні, бо вб’ють його кобилу. А він знову:

— Гей, коні мої воронії!

Вбили брати кобилу найменшого, а його вирішили втопити. Вкинули в мішок, притягли до річки, а тут раптом під’їхав віз із сливами. Старші брати пішли купувати, а менший у мішку сидить. Підходить до нього чоловік із бричкою запряженою і говорить:

— Ти чого, хлопче, у мішку сидиш?

— Та я не вмію ні читати, ні писати, а мене хочуть на попа класти.

Домовились вони із паном добрим, що той сяде у мішок і на попа вивчиться, а Кондрат забере конячину з бричкою.

Забрав малий бричку і поїхав швиденько додому, поки брати не бачать. Брати підійшли до річки , вкинули мішок у воду і пішли собі. На полі спека, жарко, а вони орють. Середній Кондрат і говорить до коней:

— Но, мої коні, но!

А старший у відповідь:

— Не кажи: «Мої коні», бо і твою кобилу вб’ю.

Середній забув ці слова та знову:

— Но, мої коні, но!

Старший брат і цього брата в мішок та до скелі, щоб скинути. Кобилу вбив, а шкуру теж у мішок до брата вкинув.

Підійшов до скелі, поставив мішок, а тут дівчина йде. Побачив її старший Кондрат, аж розкрив рота, бо красуня була, яких пошукати. Пішов до неї знайомитися. Тим часом їде чоловік бричкою, бачить мішок, розв’язав, а там Кондрат. Він і запитав:

— Чого сидиш у мішку?

Кондрат, не довго думаючи, відповідає:

— Я у сім’ї найменший, ні читати, ні писати не вмію, а вони мене на попа учать!

Обмінялися вони місцями: пан добрий скочив у мішок, а середній Кондрат — у бричку.

Скинув старший брат мішок зі скелі і пішов поле доорювати. Середній брат тим часом іде додому через ліс. Стемніло уже, раптом бачить попереду світло. Під’їхав ближче, аж там село невеличке.

Зайшов Кондрат до крайньої хати, попросився переночувати. Господарями були дід Панас і баба Марина (це він потім познайомився). Люди в хаті привітні, добрі. Постелила баба Марина Кондратові на лаві, а йому не спиться. Встав, вийшов на подвір’я. В селі тихо, ніде не шелесне, лише зрідка де-не-де обізветься собака. Біля річки дівчата веснянку виводять. Постояв, послухав і заходить тихенько до хати.

Аж тут бачить, що баба не спить, а щось у піч засовує. І тут Кондратові прийшла в голову несподівана думка. Вирішив він покепкувати з баби. Повернувся він на подвір’я, забрав шкуру і заходить до хати.

Дід Панас прокинувся і здивовано запитує Кондрата, що то в нього в руках. Кондрат все і розповів, як на справді було і додав, що це шкура, яка допомагає про все дізнатися, бо все бачить, може навіть сказати, що є в хаті їсти.

Дідові стало цікаво, що воно за така шкура чарівна. Та й підговорив Кондрата, щоб той показав на ділі. Всівся середній брат найзручніше і давай м’ять шкуру. М’яв, м’яв , а потім говорить:

— У вас у печі гуска запечена, борщ духмяний, вареники з сиром та картопля печена. У сінях сметана та компот з ягід лісових.

Дід провірив все, що почув, і переконався, що Кондрат сказав правду. Сіли вони тоді гуртом, поїли все, що шкура підказала. А баба чомусь сумує і не їсть, і не п’є.

Баба була жінка ще не стара і коли дід засне, щовечора чекала дяка. Це для нього вона готувала печеню, а Кондрат зі своєю шкурою завадив їй. От баба і горювала.

Аж ось і дяк заходить до хати( вечір же уже), то розповіли і йому про шкуру чарівну. Захотілося дякові і собі таку мати. То ж і давай умовляти Кондрата, щоб той продав йому шкуру.

Продав Кондрат шкуру, а на ранок зібрався хутенько, попрощався і поїхав додому.

А дома на нього вже чекав молодший брат. Здивувався середній брат, розпитує та й сам розповідає. Тут нагодився і старший Кіндрат, зрадів, що брати живі та ще й по бричці з кіньми мають. А йому саме добрі коні і бричка потрібні були, бо збирався сватів до дівчини засилати. Тут і знадобилися йому обидва брати з кіньми вороними та бричками.

Де вже було молодій відмовити таким богатирям. То незабаром таке весілля відгуляли, що до неба музика долітала.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

152 (4758). Три Кондрати. СУС —. Записала Романенко Надія 2008 року.
Оповідач: Бакало Уляна Григорівна (1920 року народження), Крутий Берег, Лубенський район, Полтавська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.