Українські народні казки

Три бажання

Українська народна казка Полтавщини

Були собі дід та баба, та такі бідні, що й ой. Ні з’їсти, ні пити — завжди голодні й холодні, працювати вже не могли, бо старі дуже були. Сиділи та сумували, та у віконце позирали, що їм людська ласка принесе. Бо люди на селі були різні: добрі й не дуже, а то й зовсім злі, бо у всіх доля була своя. Хто в ярмі, той плакав, а хто пан, то радів.

Та ось одного разу напросилася якась подорожня жінка до них ночувати. Вони її впустили, чим змогли, нагодували, добрим словом привітали, спати поклали. А вранці вона їм подякувала за хліб-сіль, а тоді й каже, що вона виконає три їх бажання.

Сіли старі за столом та й думають, що б їм таке загадати, щоб їхнє життя кращим стало. І поки баба думала-гадала, дід, дуже голодний був, сказав:

— Перш за все хочу печеної ковбаси величезний шматок!

Дивляться аж ось із-за комина величеньке кільце ковбаси спускається, та таке рум’яне, запашне. Баба глянула і позеленіла від злості на таке мізерне дідове бажання. У неї вже на язиці вертілося інше: щоб молодість повернулася, щоб багатими стати, а тут…Не могла бабина душа таке стерпіти.

— А бодай же тобі, йолопе, тая ковбаса та й до носа приросла! — залементувала баба, запалившись праведним гнівом на дідову необачність.

І ковбаса враз приросла до дідового носа, ніби там і була. Обоє, це побачивши, заніміли. Сидять та й плачуть, не знають, що ж робити.

— Ще тільки одне бажання маємо, — каже дід крізь сльози, — будемо вже разом загадувати.

— Ну так хай же та ковбаса та від носа відпаде! — сказали, але продовжити не вспіли, бо ковбасу як язиком злизало, пропала. А вони, хоч ніколи до цього не сварилися, почали лаятись та докоряти одне одному.

А люди з того часу, чуючи вічну сварку з їхньої хати, обходять її десятою дорогою, бо кому ж охота зі сваркою жити.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

222 (4928). Три бажання. СУС —, багато варіантів. Записала Литка Ірина 2008 року. Сидоренко Євдокія Іванівна (1929). Полтавська область, Миргородський район, Миргород

Три бажання

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Був собі дід і баба і дуже бідно жили. Ні з’їсти, ні спити, як люди, завжди голодні і холодні, а до праці сили не мали. Сиділи та сумували та в віконце позирали, що їм принесе людська ласка. А як світ не без добрих людей, то вони хоч і сиділи весь тиждень напівголодні, але ж в неділю не було ще кого ховати. Бо ще не було того дива, щоб на селі умер хто з голоду. То вже хіба в місті таке часом трапляється.

Ото прийшла до них раз хитрюща баба, а вона була чарівниця. Вони, чим мали, поділилися з нею, та ще й добрим словом прийняли і переночувати дали.

— За те, що ви мене не вигнали серед ночі з хати і останнім шматком поділилися, я вам хочу подякувати, — каже вона на прощання, — я собі піду, а ви загадуйте три рази те, чого ви собі бажаєте, і кожне ваше бажання вмент збудеться. Будете ви до кінця життя свого мене згадувати!

Та й пішла. Сіли старі за столом і почали думати, що б їм таке загадати, щоб їхнє життя, таке злиденне та убоге, зробилося враз сите і розкішне? Поки баба сиділа та міркувала, чого б їй забажати в першу чергу, якого чуда, дід, дуже голодний, сказав, приказуючи:

— Перш за все хочу печеної ковбаси величезний шматок!

Аж тут дивиться, з комина спускається кільце ковбаси завбільшки з мотовило. Та такої рум’яної, аж дух приємний пішов по хаті. Баба глянула і позеленіла від злості через таке мізерне, нікчемне дідове бажання. У неї в голові вже склалися інші: щоб вернути собі молодість, здобути багатства, великі скарби! А тут дід вихопився з своєю ковбасою, як циган на торг з козою або як дурень зі ступою, і запропастив нанівець одне бажання! Не могла бабина душа цього стерпіти.

— А бодай же тобі, йолопе, тая ковбаса та до носа приросла! — вибухнула вона, запалившись гнівом до дідової необачності.

І що ж? В мить одну та ковбаса з комина та до дідового носа цап! — і приросла, мов там і вікувала.

Дивляться вони одне на другого. Що за оказія? Що сталося? Дід, що такий завжди пристойний здавався бабі, неначе і не старий ще, хоч і з сивою бородою, тепер з ковбасою біля носа — то ж чиста мавпа, проява, страхопуд якийсь, що й дивитись гидко, не те що! Сидять обоє і плачуть, що їм тепер робить?

— Ще тільки одне маємо бажання, — каже дід крізь сльози.

— Тільки одне! — каже баба. — Будемо вже тепер загадувати обоє разом.

— А будемо, — каже дід.

— Так, щоб же ота ковбаса та від носа відпала!

Сказала, а та ковбаса хто знає, де й ділась, неначе її язиком злизало! Отут-то вони з тієї досади почали сваритись та докоряти одне одному, хто винен, чого раніш між ними ніколи не траплялось.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

181 (7314). Три бажання. СУС —, багато варіантів. Записав Сидоренко Артем 2009 року. Бабуся Сидоренка Артема. Дніпропетровська область, Криничанський район, Кринички