Українські народні казки

Три брати і псяча голова

Українська народна казка Буковини

Було в чоловіка три сини, і нічого вони в него не робили. Не примушував їх батько нічого робити й не сварив — їм дуже було в него добре. Накосив тато сіна і наклав велику копицю. Було це серед літа, спека велика була. А хлопці його пішли і ту копицю запалили. Тато їх не сварив, тілко сказав:

— Добре, синку, з вогнем, і в Петрівку добре. А вони кажуть:

— Що ж це? Тато нас і за це не сварить, і ми ніякої біди не знаємо. Збираймося і підемо шукати біди.

Зібралися й пішли.

Ішли вони, йшли, зайшли в ліс і заблудилися. Зачав падати дощ, змокли вони та й думають: «От і біда вже нам». Хочуть спати, а нема де лягти. Ідуть вони лісом, дивляться і побачили світло. Пішли прямо на то світло. Приходять — а там двір, і двері повтворювані. Зайшли вони в хату, а на столі є що їсти й пити і карти лежать, щоб грати. Кажуть вони:

— Ми шукали біди, а яке добро найшли.

Наїлися, випили і грають собі в карти. Коли чують, щось гудить. А то летить Псяча голова. Прилетіла вона, двері за собою позамикала і каже:

— Тут руським духом чути, давно я м’яса такого не їла.

А в тої Псячої голови велика залізна піч. Палить вона в тій печі та й питає:

— Котрий з вас старший? А оден каже:

— Я.

Взяла вона його на лопату — і в піч. А в печі так напалено, що вона аж червона. І він там зжарився. Витягла вона його з печі і з’їла. А ті дивляться і видять, що вже біда.

Знов палить Псяча голова в печі. На другого. І знов питає:

— Котрий з вас старший?

А вони вже не хотять казати, ховаються оден за другого. А той менший каже:

— Оце старший.

Взяла вона того на лопату, всадила в піч і зажарила. Витягла з печі і з’їла.

Третій брат думає, що йому робити, щоб і його Псяча голова не з’їла. А та Псяча голова була на одно око сліпа. І знов палить вона в печі. Менший брат каже:

— Знаєш що? Ти така молода, файна, а на одно око сліпа. Якби ти мене не жарила й не їла, я би тобі то сліпе око вилікував.

А вона йому:

— Ну, гай, я не буду.

— То дай мені залізного шворня.

Псяча голова дала йому шворня, і він поклав його в піч, щоб розпікся. Та й каже їй:

— Найди мені дванадцять обручів.

Вона дала йому ті обручі, хлопець набив їх на ню і каже:

— Потрясися.

Він хотів знати її силу. Вона потряслася, і обручі полопали.

— Давай, — каже, — другі обручі, міцніші.

Псяча голова дала йому мідні обручі. Він набив їх на ню та й каже:

— Потрясися.

Вона потряслася, і лише оден обруч лопнув. Хлопець і каже:

— Дивися прямо.

Вона дивиться на него, а він їй тим шворнем у здорове око, і випік їй око.

Псяча голова зморилася і лягла спати на поріг. А він думає: «Що мені робити?» А в неї було штири вівці й баран. Він того барана зарізав, облепив, м’ясо закинув на під, а сам убрався в ту шкіру і сів межи вівцями.

Рано Псяча голова встала і пускає вівці пасти. Мацає, бо вона ж не видить. Обмацує вівці, рахує і випускає по одній: «Одна ... дві ... три ... чотири ... п’ять». П’ятий вийшов «баран». Так хлопець вийшов надвір. А вона думає, що він десь у хаті, і шукає його. Надворі він крикнув: Топ-гоп!» Псяча голова взяла барду і кинула за ним. Барда забилася в тополю, а він думає: «Заки вона прийде, я хоч барду возьму, бо погано в лісі без барди». Вернувся він за бардою, взяв, а барда прилипла до руки — і не годен ні руку відняти, ні барду з тополі вирвати. Мав він у кишені ножик. Витягнув його, відрубав собі по кісточку руку і пішов. Вона прийшла, взяла барду — а там рука. І крикнула Псяча голова:

— Ага, сучий син, хоч руку мені залишив!

Прийшов менший брат додому без руки і розказав батькам, що вони знайшли собі біду: брати пропали, а він залишився без руки.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Рухотин, Хотинського району, Чернівецької області
4 липня 1985 року
Оповідач: Ліснича Євдокія Семенівна (1908)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.