Українські народні казки

Три загадки

Українська народна казка Бойківщини

Єден цар задумав провірити в свої державі народ. Зібрав свою військову службу і заїжджає в село. Здибає чоловіка.

— Чим ти занимаєшся, чим трудишся?

— Я йду на роботу, а приходжу з роботи, сам не знаю, за що взятися. Доста роботи маю удома.

Здибає цар стару бабку.

— Чим ви занимаєтеся?

— Йой, пане, донька пішла на роботу, а я дома сама. І діти, і корова, і свиня — доста роботи маю.

Здибає дівчину.

— Чим ти ся занимаєш?

— Ходжу в школу, а вийду з школи, помагаю мамі робити. Іде цар далі. Здибає священика. Той ходить по городі.

— Що ви там ходите, нічо’ не робите? Каже ксьондз:

— А що я маю робити? Жінки в мене нема, дітей у мене нема, я нічого не маю. І я нічим ся не занимаю.

Каже цар:

— То я дам тобі три загадки. Перша загадка: чи земля нижча, чи небо вище? Друга загадка: що вартує цар? Яку вартість має перед богом? А третя: що цар думає? Відгадаєш ці три загадки, будеш ксьондзом, а не відгадаєш — ксьондзом не будеш. За дві неділі я приїду до тебе.

Ксьондз ходить по городі, нудиться. Сам не знає, що має робити. Такий має нуд. А чоловік пасе панську худобу. І приходить д’ньому.

— Що ви, отче, так нудитеся? Ви так собі спокійно ходили по городі, а тепер ви маєте нуд якийсь.

— Сказав мені цар відгадати три загадки. А я їх не знаю. Каже той пастух:

— То запросто мож відгадати. Розкажіть, які загадки. Ксьондз каже:

— Перша — чи земля нижче, чи небо вище? Друга — що вартує цар? Третя — що цар думає?

— Отче, я то напам’ять скажу, — каже пастух. — Як хочете, отче, то можу сказати за вас, а ви за мене пасіть худобу.

Ксьондз погодився пасти худобу. Дав пастухови своє вбрання попівське, а пастух дав своє ксьондзови. Той пасе вже корови, ксьондз, а пастух пішов до магазину і купив хрестик за три злоті. Та й повісив собі на груди, на ланцюжку.

Приходить цар.

— Ну й що, відгадав мої загадки?

— Відгадав царю.

— Перша яка? Чи небо вище, чи земля нижча?

— Отче, — каже, — мій тато вмер і його поховали, вже кілька літ з того часу минуло, а його відтак не видко. А на небі я виджу звізди й місяць. То небо ближче, а земля нижча.

— Правда, — каже цар, — відгадав-ис єдну. А друга: що я вартую? — питає цар.

— Ви вартуєте в три рази менше проти бога.

— То неправда, — каже цар.

— От дивіться, я маю хрестик, — каже пастух царю. — Той хрестик у три рази більше вартує, як ви проти бога.

А цар каже:

— Правда, я нижчий від бога в три рази. Третю загадку відгадай: що я думаю? — каже цар.

— Ви думаєте, що я ксьондз, а я пастух.

— Ну а ксьондз де є?

— Пасе худобу за мене.

— І ней пасе. А ти будеш ксьондзом.

І на тім кінчилося. Ксьондз зостався пастухом.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Сопіт, Сколівського району, Львівської області
19 грудня 1990 року
Оповідач: Бренич Федь Іванович (1912)

Три загадки

Українська народна казка Буковини

Цар дав оголошення в газетах: як знайдеться такий, що дасть його дочці три загадки, і дочка ні одної не відгадає, то віддасть за того чоловіка дочку. А бідний парубок Сидір почув про то та й подумав: «Може б, я загадав їй тих три загадки?» І почав збиратися в дорогу. Дав йому батько на дорогу три рублі, мати дала два, а сестра — їдного рубля.

По дорозі зайшов Сидір на ярмарок і купив за батькових три рублі коня, але без сідла — було дуже недобре. Заїхав він в їдно село і купив у римаря за материних два рублі сідло. А за сестриного рубля купив нагайку.

Їде він на кони, дивиться — росте дуже хороша пшениця, а в тій пшениці пасеться гладкий бугай. Хтів Сидір його вигнати, але подумав: «Не буду гонити, бо це добро в добрі. Якби бугай у такій хорошій пшениці не пасся, то не був би такий гладкий».

Їде далі. Заїхав у ліс і побачив великий мурашник. А в мурашнику гадюка звивається, і гризуть її мурахи. Хтів Сидір її вирятувати, але подумав: «Це зло в злі, не буду її виручати». Та й поїхав далі.

Приїхав Сидір до царівни і загадав їй першу загадку:

— На татовім їду, на маминім сиджу, а сестриним поганяю. Що це? Думала цариця день, думала ніч — не відгадала. Тоді загадує він їй другу загадку:

— Добро в добрі. Що це?

Думала цариця два дні, думала дві ночі — не відгадала. Загадує він третю загадку:

— Зло в злі. Що це?

Думала царівна три дні, думала три ночі — не відгадала. І мусіла іти за Сидора заміж.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Сербичани, Сокирянського району, Чернівецької області
27 січня 1979 року
Оповідач: Марко Николай Петрович (1925)

Три загадки

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Давно це було. Жив собі на світі цар. Він був дуже багатий, але найбільшим своїм багатством цар вважав свою єдину доньку Даринку. Донечка росла розумною, гарною, слухняною дівчинкою.

Прийшов час одружитися принцесі. У царя були думки з цього приводу, він хотів сам посватати їй багатого принца. От коли сказав про своє рішення принцесі, то вона дуже засмутилася, бо не хотіла того принца. І ось що вона придумала. Принцеса сказала батькові, що вийде заміж за того, хто відгадає три загадки. Цар подумав і погодився, бо дуже любив свою Даринку.

От цар розіслав гінців по всьому світу. І рознеслася звістка про те, що принцеса вийде заміж за того, хто відгадає три загадки. Багато женихів посідали на своїх коней і поскакали до принцеси.

А в одному маленькому селі жив хлопець Іван. Він був високий, гарний, працьовитий, та ще й розумний. Був у Йвана кінь білої масті. Хлопець доглядав коня, дбав про нього. Бувало, не ляже спати, поки не дасть йому чогось смачненького.

От вирішив Іван теж спробувати відгадати ті загадки. Вирушив до принцеси, а там женихів купа. Виходять від неї сумні та невеселі, ніхто не може розгадати. Івана охорона не пускає до принцеси, бо бідно вдягнений. От відійшов Іван з конем у поле, стоїть та журиться. Аж тут кінь заговорив людським голосом:

— Не сумуй Іване, все буде добре. Залізь мені в ліве вухо, а вилізь з правого і побачиш, що буде.

Іван тільки доторкнувся своєю рукою до вуха коня, а вже й вискочив з другого боку. Дивиться на себе, а на ньому коштовне вбрання, чудові чоботи.

Тепер варта пропустила хлопця до принцеси. Зустріла вона Івана, посміхнулася йому та й каже:

— Якщо відгадаєш мої загадки, Іване, то стану твоєю дружиною. Ось мої загадки: «Що на світі найбагатше? Що на світі наймиліше? Що на світі найскоріше?»

Подумав трохи Іван, та й відповідає принцесі:

— Найбагатша на світі — земля, наймиліший на світі — сон, а найпрудкіша — думка.

Зраділа принцеса правильним відповідям Івана, підійшла до нього поцілувала і погодилася бути його дружиною.

Жили вони довго, щасливо і весело. І цар був задоволений.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

2 (5062). Три загадки. СУС порівн. 875. Записано 2008 року. Юдіна Ніна Борисівна (1953). Черкаська область, Христинівський район, Христинівка