☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Три сестри
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жила собі на світі бідна-пребідна жінка. День і ніч вона працювала, щоб прогодувати і зодягнути трьох своїх дочок. І виросли донечки прудкі, мов ластівки, а гарні, мов ясний місяць. Одні по одній вийшли вони заміж і виїхали з материнської оселі. Минуло кілька років. Старенька мати тяжко занедужала. Послала руду білочку переказати дочкам, аби провідали її.

— Ой, — зітхнула старша, почувши від білочки печальну звістку, — я б і рада піти, та треба ось почистити дві великі миски.

— Почистити дві миски?! — розсердилася білочка. — То будь же з ними повік, нерозумна!

І миски раптом зістрибнули зі столу та й обхопили старшу дочку зверху і знизу. Вона упала на підлогу й виповзла з хати великою черепахою. Постукала білочка до другої дочки.

— Ой, — забідкалась та, — я б миттю побігла до матері, та дуже зайнята: треба наткати полотна до ярмарку.

— Ну той тчи тепер усе життя, ніколи не зупиняючись, — проказала білочка.

І середульша дочка обернулась на павучиху.

А молодша донька саме місила тісто, коли білочка постукала в її двері. Почувши про неньчину недугу, молода жінка і слова не сказала, а миттю побігла до матері, забувши навіть помити руки.

— Будь же завжди милою людям і принось їм радість, — проказала білочка вслід турботливій доньці. — І всі берегтимуть та любитимуть тебе і дітей твоїх, і внуків, і правнуків.

І справді, найменша донька жила багато літ, і люди любили її. А в глибокій старості вона перетворилася на золотисту бджілку. Все літо з раннього ранку до пізнього вечора збирає людям бджілка мед. А взимку, коли все замирає від холоду, вона спить у теплому вулику.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

46 (5505). Три сестри. СУС —, новотвір. Записала Кузьменко Лариса (3 клас) 2008 року. Карпенко Анна Вікторівна (1933). Черкаська область, Смілянський район, Сміла

Три сестри
Українська народна казка Кіровоградщини

Один убогий чоловік мав трьох дочок. Повиростали вони та й повиходили заміж. Старша — за дворянина, середня — за багатого купця, а найменша — за пастуха. Старші сестри не раз насміхалися із меншої, але та була щаслива за пастухом.

Раз батько занедужав та й кличе дочок із зятями до себе. Старша дочка приїхала із чоловіком бричкою. Трохи згодом їде й середня. Посиділи коло батька та й знову за своє — сміятися з меншої сестри.

Увечері прийшла й найменша зі своїм пастухом. Навідалися до батька, подали подарунки. Дочка — сорочку, а зять — вино та закуску.

Пораділи батько з матір’ю, що побачили дочок із зятями. Старий батько встав, надів нову сорочку. А мати з найменшою дочкою вечерю подають. У старих батьків нічого не було в хаті, щоб повітати гостей, тож добре, що найменша дочка з чоловіком принесли. Тим і повітали.

Наїлися гості, напилися та й пороз’їжджалися по домівках. Минув якийсь час, і пихатий дворянин розтринькав маєток та землю, напозичався грошей, як собака бліх.

Купець теж збанкрутів, бо пароплав з крамом потонув у морі, а сам купець ледве живий остався. Лиш пастух з дружиною працювали, як і раніше. Був у них хліб, і до хліба.

Одного дня прийшла до них старша сестра — худа, голодна та й каже:

— Я твоя старша сестра. Порятуй, бо з голоду помираємо.

Заплакала найменша сестра, як побачила її в такому горі. Пригостила, а на другий день наклала усякого добра повен віз та й пішла проводжати сестру.

Минуло ще трохи часу, прийшла до найменшої і середня сестра. Змарніла, худа, де й поділася її врода. Одягнута в якесь лахміття, що й пізнати важко.

— Я твоя середульша сестра. Поможи, бо з голоду помремо.

Заридала найменша, як побачила сестру, колись таку гарну, а тепер страшну й обідрану. Скинула з неї те дрантя, прибрала в свою найкращу сукню. А на другий день наклала повен віз добра та й вивела на дорогу. Не подякувала жодна з сестер.

Образився пастух та й каже дружині:

— Не варті вони того, щоб хтось змилувався над ними. Не вміють працювати, той дяки не знають. Хай беруться до роботи, то й матимуть. Пам’ятаєш, як вони з нас сміялися?

Не змогла найменша сестра дорікати сестрам, тільки сіла та й заплакала.

Через деякий час знову йдуть сестри. Тут уже зустрів їх зять:

— Ви не гідні, щоб вітати вас, бо працю не поважаєте. А сміятися з роботящої людини вмієте. Отож ідіть та попрацюйте, а на нас не розраховуйте.

Крутнулися сестри та й подалися назад. А найменша кинулася до вікна із сльозами на очах:

— Навіщо ти прогнав їх? Вони все-таки мої сестри.

Не змогла образа перемогти її благородство.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

79 (7959). Три сестри. СУС —, порівн. з казкою кн.9 № 97. Записала Мартинчук Яна 2010 року. Володарська Галина Миколаївна (1946). Кіровоградська область, Новомиргородський район, Листопадове

Три сестри
Українська народна казка Чернігівщини

Жили собі три сестри. У старшої була дитина, а найменша була дурненька. Якось всі пішли до ставка, взяли й ту дитину. Почали купати, а дурненька й каже:

— Не викупуйте так, бо лебеді вкрадуть.

Не послухали її, викупали, а самі десь відвернулись. Прилетів лебідь і вкрав дитя. Поплакали, а середня й каже:

— Візьму я сала та хліба і піду шукати.

Іде, іде, дивиться, стоїть яблуня і просить:

— Дівчино, обтруси мої яблука, щоб не так важко стояти.

— Ніколи мені, — сказала дівчина і пішла.

Іде, дивиться, аж стоїть піч і просить:

— Вийми пиріжки з мене, бо згорять.

— Ніколи мені, — сказала дівчина і пішла далі.

Дивиться — стоїть хатка. Зайшла, а там відьма лежить і дитина біля неї. Відьма спить, а коло ліжка кіт сидить.

Схопила дівчина дитину і побігла. Аж тут прокинувся кіт і розбудив відьму. Відьма за кочергу та за ними.

Біжить дівчина, дивиться, стоїть пічка. Вона просить:

— Пічко, пічко, сховай мене!

— Не хочу, — відказує та, — ти не витягла з мене пиріжки, коли я просила.

Бігла дівчина і добігла до яблуньки. Та й та її не порятувала. А відьма догнала і забрала дитину. Повернулася сестра додому сама. А наймолодша каже:

— Дайте мені шматок сала і хліба. Піду я шукати дитину.

Сестри одмовляли її, а далі й пустили. Іде вона, дивиться аж стоїть яблуня і просить:

— Дівчино, обтруси мої яблука, щоб не так важко стояти.

Струсила та й пішла далі. Аж дивиться, стоїть піч і просить її:

— Вийми пиріжки з мене, бо згорять.

Вийняла дівчина пиріжки і пішла далі. Дивиться, стоїть хатка, а там відьма спить і дитина біля неї. А на підлозі кіт лежить. Вона дитину схопила, котові хліба з салом кинула, відьмі в очі глини кинула і пішла. Прокинулася відьма, а дитини нема. Вона до кота:

— Обдери мені глину.

— Ніколи мені, я їм, — відповідає кіт.

Діждалася відьма, поки кіт поїсть, здер їй глину, а відьма давай гнатися за дівчиною.

А та добігла до печі і просить, щоб її сховали. Піч і заховала. Побігла дівчина далі, а відьма доганяє. Бачить вона яблуньку і просить порятунку. Та і заховала її в гілля. А відьма бачить, що не може дівчину знайти та й від злості лопнула.

Принесли дівчина додому дитину, а всі так зраділи, що й не розповісти.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

164 (4289). Три сестри. СУС 480А*. Записала Шугай Оксана 2008 року. Гордієнко Любов Пилипівна (1925). Чернігівська область, Бахмацький район, Кропивне