Три сестри Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Жила собі на світі бідна-пребідна жінка. День і ніч вона працювала, щоб прогодувати і зодягнути трьох своїх дочок. І виросли донечки прудкі, мов ластівки, а гарні, мов ясний місяць. Одні по одній вийшли вони заміж і виїхали з материнської оселі. Минуло кілька років. Старенька мати тяжко занедужала. Послала руду білочку переказати дочкам, аби провідали її.
— Ой, — зітхнула старша, почувши від білочки печальну звістку, — я б і рада піти, та треба ось почистити дві великі миски.
— Почистити дві миски?! — розсердилася білочка. — То будь же з ними повік, нерозумна!
І миски раптом зістрибнули зі столу та й обхопили старшу дочку зверху і знизу. Вона упала на підлогу й виповзла з хати великою черепахою. Постукала білочка до другої дочки.
— Ой, — забідкалась та, — я б миттю побігла до матері, та дуже зайнята: треба наткати полотна до ярмарку.
— Ну той тчи тепер усе життя, ніколи не зупиняючись, — проказала білочка.
І середульша дочка обернулась на павучиху.
А молодша донька саме місила тісто, коли білочка постукала в її двері. Почувши про неньчину недугу, молода жінка і слова не сказала, а миттю побігла до матері, забувши навіть помити руки.
— Будь же завжди милою людям і принось їм радість, — проказала білочка вслід турботливій доньці. — І всі берегтимуть та любитимуть тебе і дітей твоїх, і внуків, і правнуків.
І справді, найменша донька жила багато літ, і люди любили її. А в глибокій старості вона перетворилася на золотисту бджілку. Все літо з раннього ранку до пізнього вечора збирає людям бджілка мед. А взимку, коли все замирає від холоду, вона спить у теплому вулику.
Три сестри Українська народна казка Кіровоградщини
Один убогий чоловік мав трьох дочок. Повиростали вони та й повиходили заміж. Старша — за дворянина, середня — за багатого купця, а найменша — за пастуха. Старші сестри не раз насміхалися із меншої, але та була щаслива за пастухом.
Раз батько занедужав та й кличе дочок із зятями до себе. Старша дочка приїхала із чоловіком бричкою. Трохи згодом їде й середня. Посиділи коло батька та й знову за своє — сміятися з меншої сестри.
Увечері прийшла й найменша зі своїм пастухом. Навідалися до батька, подали подарунки. Дочка — сорочку, а зять — вино та закуску.
Пораділи батько з матір’ю, що побачили дочок із зятями. Старий батько встав, надів нову сорочку. А мати з найменшою дочкою вечерю подають. У старих батьків нічого не було в хаті, щоб повітати гостей, тож добре, що найменша дочка з чоловіком принесли. Тим і повітали.
Наїлися гості, напилися та й пороз’їжджалися по домівках. Минув якийсь час, і пихатий дворянин розтринькав маєток та землю, напозичався грошей, як собака бліх.
Купець теж збанкрутів, бо пароплав з крамом потонув у морі, а сам купець ледве живий остався. Лиш пастух з дружиною працювали, як і раніше. Був у них хліб, і до хліба.
Одного дня прийшла до них старша сестра — худа, голодна та й каже:
— Я твоя старша сестра. Порятуй, бо з голоду помираємо.
Заплакала найменша сестра, як побачила її в такому горі. Пригостила, а на другий день наклала усякого добра повен віз та й пішла проводжати сестру.
Минуло ще трохи часу, прийшла до найменшої і середня сестра. Змарніла, худа, де й поділася її врода. Одягнута в якесь лахміття, що й пізнати важко.
— Я твоя середульша сестра. Поможи, бо з голоду помремо.
Заридала найменша, як побачила сестру, колись таку гарну, а тепер страшну й обідрану. Скинула з неї те дрантя, прибрала в свою найкращу сукню. А на другий день наклала повен віз добра та й вивела на дорогу. Не подякувала жодна з сестер.
Образився пастух та й каже дружині:
— Не варті вони того, щоб хтось змилувався над ними. Не вміють працювати, той дяки не знають. Хай беруться до роботи, то й матимуть. Пам’ятаєш, як вони з нас сміялися?
Не змогла найменша сестра дорікати сестрам, тільки сіла та й заплакала.
Через деякий час знову йдуть сестри. Тут уже зустрів їх зять:
— Ви не гідні, щоб вітати вас, бо працю не поважаєте. А сміятися з роботящої людини вмієте. Отож ідіть та попрацюйте, а на нас не розраховуйте.
Крутнулися сестри та й подалися назад. А найменша кинулася до вікна із сльозами на очах:
— Навіщо ти прогнав їх? Вони все-таки мої сестри.
Не змогла образа перемогти її благородство.
Три сестри Українська народна казка Чернігівщини
Жили собі три сестри. У старшої була дитина, а найменша була дурненька. Якось всі пішли до ставка, взяли й ту дитину. Почали купати, а дурненька й каже:
— Не викупуйте так, бо лебеді вкрадуть.
Не послухали її, викупали, а самі десь відвернулись. Прилетів лебідь і вкрав дитя. Поплакали, а середня й каже:
— Візьму я сала та хліба і піду шукати.
Іде, іде, дивиться, стоїть яблуня і просить:
— Дівчино, обтруси мої яблука, щоб не так важко стояти.
— Ніколи мені, — сказала дівчина і пішла.
Іде, дивиться, аж стоїть піч і просить:
— Вийми пиріжки з мене, бо згорять.
— Ніколи мені, — сказала дівчина і пішла далі.
Дивиться — стоїть хатка. Зайшла, а там відьма лежить і дитина біля неї. Відьма спить, а коло ліжка кіт сидить.
Схопила дівчина дитину і побігла. Аж тут прокинувся кіт і розбудив відьму. Відьма за кочергу та за ними.
Біжить дівчина, дивиться, стоїть пічка. Вона просить:
— Пічко, пічко, сховай мене!
— Не хочу, — відказує та, — ти не витягла з мене пиріжки, коли я просила.
Бігла дівчина і добігла до яблуньки. Та й та її не порятувала. А відьма догнала і забрала дитину. Повернулася сестра додому сама. А наймолодша каже:
— Дайте мені шматок сала і хліба. Піду я шукати дитину.
Сестри одмовляли її, а далі й пустили. Іде вона, дивиться аж стоїть яблуня і просить:
— Дівчино, обтруси мої яблука, щоб не так важко стояти.
Струсила та й пішла далі. Аж дивиться, стоїть піч і просить її:
— Вийми пиріжки з мене, бо згорять.
Вийняла дівчина пиріжки і пішла далі. Дивиться, стоїть хатка, а там відьма спить і дитина біля неї. А на підлозі кіт лежить. Вона дитину схопила, котові хліба з салом кинула, відьмі в очі глини кинула і пішла. Прокинулася відьма, а дитини нема. Вона до кота:
— Обдери мені глину.
— Ніколи мені, я їм, — відповідає кіт.
Діждалася відьма, поки кіт поїсть, здер їй глину, а відьма давай гнатися за дівчиною.
А та добігла до печі і просить, щоб її сховали. Піч і заховала. Побігла дівчина далі, а відьма доганяє. Бачить вона яблуньку і просить порятунку. Та і заховала її в гілля. А відьма бачить, що не може дівчину знайти та й від злості лопнула.
Принесли дівчина додому дитину, а всі так зраділи, що й не розповісти.