Українські народні казки

Три сини

Українська народна казка Бойківщини

Жили собі три подруги, з шкільного віку дружили. А потім стали дорослими і їх дороги розійшлися. Одна в одному місці жила, друга в другому, а третя — недалеко на хуторі. Якось одного разу, перед святами, зустрілися вони всі три, як ішли на ярмарок, щоб купити якісь обнови. Вони вже кілька років не бачилися і зраділи одна другій. Та й розговорилися.

— Як ти, подруженько, живеш? — обізвалася перша.

— Та добре живу. Маю синочка, він у мене такий славний. Куди там. Він у мене футболіст. Як побачить, що грають у футбол, то просто засяє. А взуття не можу для него докупитися. Рано взує нові, а ввечері вже зовсім пірвані приносить. А друга жінка каже:

— А в мене не те. Мій син дуже гарно у школі учиться. І голос у него, як у соловейка. Як заспіває, як засвистить, як затьохкає — ніхто не скаже, що то не справжній соловей.

А третя подружка йшла мовчки, задумана, ніби горем прибита. Питають її:

— Ну а ти як, подруго, живеш? А та стиснула плечима й скаже:

— Дорогі подруженьки, живу так, як усі. Стала вдовою, маю синочка. Що з нього візьмеш? Дитина як дитина. І учиться, і мені допомагає. Тяжко, бо тата в него нема, чоловік мій помер.

їхали вони утрьох на підводі та й так балакали собі. А по дорозі йшов старенький дідусь. Взяли його на віз. Дідусь сів і слухає їхні розмови. Так приїхали вони і йдуть за покупками. Одна каже:

— Я куплю свому синови баян, бо він у мене має дуже гарний слух, і він буде музикантом. Я йому обіцяла купити, якщо закінчить школу з непоганими оцінками.

А друга говорить:

— А я свойому куплю футбольний м’яч. І спортивний костюм, і спортивне взуття. Хай дитина грається та хай добре учиться.

А третя жінка нічого не сказала, бо в неї не було змоги купити щось таке для свого сина. Мала купити тільки те, що мусіла купити. Пішли вони в місто, покупили все. І не забули купити солодощів, бо хлопці люблять шоколади. А третій жінці було не до шоколадів, бо вона ледве кінці з кінцями зводила. То й нічого вона такого не купила, тільки необхідне.

А як розходилися вони по ярмарку, то договорилися зійтися, як будуть іти додому. Так і сталося. Усі три зустрілися, сіли на якусь там підводу і разом їдуть. Довго їхали разом, і ось уже скоро їм треба буде розходитися, куди кому. А одна жінка й каже:

— Зараз мене буде зустрічати мій син. Ви побачите, тільки курява зніметься, як він буде бігти.

А друга каже:

— Е, що твій. Ти ще не побачиш мого сина, а почуєш, що співає, як соловей. Почуєш, який у него голос.

А третя жінка йшла мовчазна.

Аж тут дивляться, а то дим. «Стовп диму закрутився!» — кричать жінки. А перша жінка каже:

— Та ні, це, мабуть, мій син біжить. Наблизився він до матері і кричить:

— Мамо, чи ти купила мені футбольний м’яч?! А шоколадку купила?! Мати каже:

— Не кричи, сину. Купила все, дома подивишся.

— Ні, я хочу тепер.

Узяв він од матері з плечей сумку, стягнув її, узяв бутси, озув їх і погнав поперед себе м’яч аж додому.

А тоді чують, десь щебече соловейко. А ніде ні дерева не видно попри дорогу, ні нічого. Тільки народ іде то в місто, то з міста. Друга жінка каже:

— Це, мабуть, мій син соловейком заливається. Дивляться, дійсно хлопець біжить. І здалеку кричить:

— Мамо-о! Ти купила мені баян?! Або гармонію! А цукерок купила?! Ти ж обіцяла!

А мати каже:

— Тихо, синочку, тихо, щоб люди не чули, що ти так кричиш.

А він у матері з плечей стягає і витягає гармонію. І зразу почав розтягувати її і добувати різні безладні звуки. Взяв шоколадку й побіг, навіть «спасибі» матері не сказав. Аж дивляться, біжить хлопчина років дванадцяти-тринадцяти. Захеканий, задиханий. Підходить до матері і каже:

— Мамочко, давай я тобі допоможу. Ти ж змучилася. А мама йому відповідає:

— Одну сумку візьми.

А він узяв у мами сумку та ще й підійшов до дідуся і взяв у него сітку. А дідусь був старенький, з паличкою в руках. Жінки порозходилися на свої вулиці. А хлопець і каже:

— Мамо, підожди, хай я допоможу дідусеви сумку занести, бо він старенький, з паличкою, а йому треба йти на другий поверх.

Прийшов хлопець з дідусем на його вулицю, а ті жінки вернулися і хочуть подивитися, що з того буде. А дідусь каже:

— Бачите, який він славний хлопець? Жінки кажуть:

— Але ви ж не бачили, дідусю, наших синів. Вони такі гарні.

— Ні, — каже, — я більше синів сьогодні не бачив. Тільки одного сина бачив.

І вони розійшлися.

А хлопець заніс дідусеви в кімнату сітку і хотів іти до матері. Дідусь зупинив його і сказав:

— Підожди, синочку, всяка робота потребує плати. Пішов у другу кімнату, виніс хлопцеви гармонію і говорить:

— На, грай, сину. Мій син загинув на війні, і це пам’ятка від него. Я дарую її тобі. Грай, синку.

А ще дідусь дістав з шафи коробку і сказав:

— На тобі оцю коробку. Треба, щоб ти був славний у своїм товаристві. У тій коробці був футбольний м’яч і різне спортивне приладдя. Хлопець був дуже радий дідусевим подарункам.

Як ви, дітки, будете добрі, вам в житті буде все удача. От і казочці конець, та й розбився наш горнець.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Небилів, Рожнятівського району, Івано-Франківської області
19 липня 1994 року
Оповідач: Максимів Ольга Петрівна (1930 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Три сини

Українська народна казка Поділля

В одного старого чоловіка було три сини. Він вирішив, що між ними потрібно поділити все нажите його майно. Але у нього не було нічого крім прекрасного будинку. І ось в нього промайнула думка, продати будинок, а гроші розділити між синами. Але він не міг цього зробити, бо у цьому будинку жили ще його дід, та прадід. У цьому будинку він любив усе, кожну кімнату, кожне вікно, кожен куточок. Тому він сказав своїм синам, що він віддасть цей будинок тому, хто буде кращим з них. Вони мають піти у світ і знайти свою професію.

Вони пішли у світ, домовившись що зустрінуться рівно через рік. І ось найстарший син говорить, що йому завжди подобалось будувати будинки, тому він стане будівельником. Середній син, що подобається робити одяг, і він буде кравцем. А молодший завжди радів від догляду за кущами, та зеленими рослинами, і його професія садівник. І розійшлись.

Впродовж цілого року багато радісних звісток отримав батько про своїх синів. І був з цього дуже щасливий.

А рівно через рік усі сини повернулись до рідної домівки. Важко було вирішити батьку, кому ж дістанеться дім, адже кожен із них найкращий у своєму ремеслі. Перший став найкращим будівельником, середній — найкращим кравцем, молодший — найкращим садівником. І звичайно вони вирішили це питання як любляча родина. Вони погодилися, що будуть жити разом у тому будинку.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

248 (6563). Три сини. СУС —, новотвір. Записано 2009 року.
Оповідач: Ковальчук Леоніда Миколаївна (1935 року народження) Юрівка Козятинський район Вінницька область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Три сини

Українська народна казка Полтавщини

Давно колись, ще за царя Панька, коли земля була тонка, жив собі батько і було у нього три сини. Виросли вони, а батько їм і говорить:

— Ви вже виросли, а тепер ідіть у світ широкий хорошим справам вчитися. Тому, хто буде найстараннішим і оволодіє всіма премудрощами науки, я оставлю дім.

Відправилися сини в дорогу, Цілих три роки бродили по світі і оволоділи різними ремеслами. Повернулись через три роки додому, а батько їх і питає:

— Ну, розказуйте, чому навчилися за цей час?

Молодший і каже:

— Я навчився гарно брить.

А середній і собі:

— А я гарно кувать.

А старший:

— А я вмію булавою махать.

Тоді батько й наказує:

— Ну, раз так, показуйте, чому ви навчились.

В цей час із лісу вискочив заєць і чимдуж чкурнув мимо. Молодший його спіймав, намилив щоки милом і вибрив їх так, що вони стали гладенькими-гладенькими. Батько подивився-подивився і каже:

— Добре, синку!

Коли це глядь, карета, запряжена кіньми, на них несеться. Середній син підскочив, поставив коня дибки, зняв з нього старі підкови, а надів нові, тільки-но викувані. Батько і йому сказав:

— Добре!

Раптом пішов дощ. Старший син взяв булаву і почав нею махати, аж засвистіло кругом. І з такою швидкістю махав булавою, що дощ, який лив зверху, не міг потрапити на нього і одежа залишилась сухою. Батькові це сподобалось. І тоді він сказав усім своїм синам:

— Залишайтеся жити в цьому домі всі втрьох і живіть дружно.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

113 (4879). Три сини. Записано 2008 року.
Оповідач: Крутько Л. І. (1941 року народження), Кременчук, Кременчуцький район, Полтавська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.