Українські народні казки

Три сини

Українська народна казка Бойківщини

Жили собі три подруги, з шкільного віку дружили. А потім стали дорослими і їх дороги розійшлися. Одна в одному місці жила, друга в другому, а третя — недалеко на хуторі. Якось одного разу, перед святами, зустрілися вони всі три, як ішли на ярмарок, щоб купити якісь обнови. Вони вже кілька років не бачилися і зраділи одна другій. Та й розговорилися.

— Як ти, подруженько, живеш? — обізвалася перша.

— Та добре живу. Маю синочка, він у мене такий славний. Куди там. Він у мене футболіст. Як побачить, що грають у футбол, то просто засяє. А взуття не можу для него докупитися. Рано взує нові, а ввечері вже зовсім пірвані приносить. А друга жінка каже:

— А в мене не те. Мій син дуже гарно у школі учиться. І голос у него, як у соловейка. Як заспіває, як засвистить, як затьохкає — ніхто не скаже, що то не справжній соловей.

А третя подружка йшла мовчки, задумана, ніби горем прибита. Питають її:

— Ну а ти як, подруго, живеш? А та стиснула плечима й скаже:

— Дорогі подруженьки, живу так, як усі. Стала вдовою, маю синочка. Що з нього візьмеш? Дитина як дитина. І учиться, і мені допомагає. Тяжко, бо тата в него нема, чоловік мій помер.

їхали вони утрьох на підводі та й так балакали собі. А по дорозі йшов старенький дідусь. Взяли його на віз. Дідусь сів і слухає їхні розмови. Так приїхали вони і йдуть за покупками. Одна каже:

— Я куплю свому синови баян, бо він у мене має дуже гарний слух, і він буде музикантом. Я йому обіцяла купити, якщо закінчить школу з непоганими оцінками.

А друга говорить:

— А я свойому куплю футбольний м’яч. І спортивний костюм, і спортивне взуття. Хай дитина грається та хай добре учиться.

А третя жінка нічого не сказала, бо в неї не було змоги купити щось таке для свого сина. Мала купити тільки те, що мусіла купити. Пішли вони в місто, покупили все. І не забули купити солодощів, бо хлопці люблять шоколади. А третій жінці було не до шоколадів, бо вона ледве кінці з кінцями зводила. То й нічого вона такого не купила, тільки необхідне.

А як розходилися вони по ярмарку, то договорилися зійтися, як будуть іти додому. Так і сталося. Усі три зустрілися, сіли на якусь там підводу і разом їдуть. Довго їхали разом, і ось уже скоро їм треба буде розходитися, куди кому. А одна жінка й каже:

— Зараз мене буде зустрічати мій син. Ви побачите, тільки курява зніметься, як він буде бігти.

А друга каже:

— Е, що твій. Ти ще не побачиш мого сина, а почуєш, що співає, як соловей. Почуєш, який у него голос.

А третя жінка йшла мовчазна.

Аж тут дивляться, а то дим. «Стовп диму закрутився!» — кричать жінки. А перша жінка каже:

— Та ні, це, мабуть, мій син біжить. Наблизився він до матері і кричить:

— Мамо, чи ти купила мені футбольний м’яч?! А шоколадку купила?! Мати каже:

— Не кричи, сину. Купила все, дома подивишся.

— Ні, я хочу тепер.

Узяв він од матері з плечей сумку, стягнув її, узяв бутси, озув їх і погнав поперед себе м’яч аж додому.

А тоді чують, десь щебече соловейко. А ніде ні дерева не видно попри дорогу, ні нічого. Тільки народ іде то в місто, то з міста. Друга жінка каже:

— Це, мабуть, мій син соловейком заливається. Дивляться, дійсно хлопець біжить. І здалеку кричить:

— Мамо-о! Ти купила мені баян?! Або гармонію! А цукерок купила?! Ти ж обіцяла!

А мати каже:

— Тихо, синочку, тихо, щоб люди не чули, що ти так кричиш.

А він у матері з плечей стягає і витягає гармонію. І зразу почав розтягувати її і добувати різні безладні звуки. Взяв шоколадку й побіг, навіть «спасибі» матері не сказав. Аж дивляться, біжить хлопчина років дванадцяти-тринадцяти. Захеканий, задиханий. Підходить до матері і каже:

— Мамочко, давай я тобі допоможу. Ти ж змучилася. А мама йому відповідає:

— Одну сумку візьми.

А він узяв у мами сумку та ще й підійшов до дідуся і взяв у него сітку. А дідусь був старенький, з паличкою в руках. Жінки порозходилися на свої вулиці. А хлопець і каже:

— Мамо, підожди, хай я допоможу дідусеви сумку занести, бо він старенький, з паличкою, а йому треба йти на другий поверх.

Прийшов хлопець з дідусем на його вулицю, а ті жінки вернулися і хочуть подивитися, що з того буде. А дідусь каже:

— Бачите, який він славний хлопець? Жінки кажуть:

— Але ви ж не бачили, дідусю, наших синів. Вони такі гарні.

— Ні, — каже, — я більше синів сьогодні не бачив. Тільки одного сина бачив.

І вони розійшлися.

А хлопець заніс дідусеви в кімнату сітку і хотів іти до матері. Дідусь зупинив його і сказав:

— Підожди, синочку, всяка робота потребує плати. Пішов у другу кімнату, виніс хлопцеви гармонію і говорить:

— На, грай, сину. Мій син загинув на війні, і це пам’ятка від него. Я дарую її тобі. Грай, синку.

А ще дідусь дістав з шафи коробку і сказав:

— На тобі оцю коробку. Треба, щоб ти був славний у своїм товаристві. У тій коробці був футбольний м’яч і різне спортивне приладдя. Хлопець був дуже радий дідусевим подарункам.

Як ви, дітки, будете добрі, вам в житті буде все удача. От і казочці конець, та й розбився наш горнець.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Небилів, Рожнятівського району, Івано-Франківської області
19 липня 1994 року
Оповідач: Максимів Ольга Петрівна (1930 року народження)

Три сини

Українська народна казка Поділля

В одного старого чоловіка було три сини. Він вирішив, що між ними потрібно поділити все нажите його майно. Але у нього не було нічого крім прекрасного будинку. І ось в нього промайнула думка, продати будинок, а гроші розділити між синами. Але він не міг цього зробити, бо у цьому будинку жили ще його дід, та прадід. У цьому будинку він любив усе, кожну кімнату, кожне вікно, кожен куточок. Тому він сказав своїм синам, що він віддасть цей будинок тому, хто буде кращим з них. Вони мають піти у світ і знайти свою професію.

Вони пішли у світ, домовившись що зустрінуться рівно через рік. І ось найстарший син говорить, що йому завжди подобалось будувати будинки, тому він стане будівельником. Середній син, що подобається робити одяг, і він буде кравцем. А молодший завжди радів від догляду за кущами, та зеленими рослинами, і його професія садівник. І розійшлись.

Впродовж цілого року багато радісних звісток отримав батько про своїх синів. І був з цього дуже щасливий.

А рівно через рік усі сини повернулись до рідної домівки. Важко було вирішити батьку, кому ж дістанеться дім, адже кожен із них найкращий у своєму ремеслі. Перший став найкращим будівельником, середній — найкращим кравцем, молодший — найкращим садівником. І звичайно вони вирішили це питання як любляча родина. Вони погодилися, що будуть жити разом у тому будинку.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

248 (6563). Три сини. СУС —, новотвір. Записано 2009 року. Ковальчук Леоніда Миколаївна (1935). Вінницька область, Козятинський район, Юрівка

Три сини

Українська народна казка Полтавщини

Давно колись, ще за царя Панька, коли земля була тонка, жив собі батько і було у нього три сини. Виросли вони, а батько їм і говорить:

— Ви вже виросли, а тепер ідіть у світ широкий хорошим справам вчитися. Тому, хто буде найстараннішим і оволодіє всіма премудрощами науки, я оставлю дім.

Відправилися сини в дорогу, Цілих три роки бродили по світі і оволоділи різними ремеслами. Повернулись через три роки додому, а батько їх і питає:

— Ну, розказуйте, чому навчилися за цей час?

Молодший і каже:

— Я навчився гарно брить.

А середній і собі:

— А я гарно кувать.

А старший:

— А я вмію булавою махать.

Тоді батько й наказує:

— Ну, раз так, показуйте, чому ви навчились.

В цей час із лісу вискочив заєць і чимдуж чкурнув мимо. Молодший його спіймав, намилив щоки милом і вибрив їх так, що вони стали гладенькими-гладенькими. Батько подивився-подивився і каже:

— Добре, синку!

Коли це глядь, карета, запряжена кіньми, на них несеться. Середній син підскочив, поставив коня дибки, зняв з нього старі підкови, а надів нові, тільки-но викувані. Батько і йому сказав:

— Добре!

Раптом пішов дощ. Старший син взяв булаву і почав нею махати, аж засвистіло кругом. І з такою швидкістю махав булавою, що дощ, який лив зверху, не міг потрапити на нього і одежа залишилась сухою. Батькові це сподобалось. І тоді він сказав усім своїм синам:

— Залишайтеся жити в цьому домі всі втрьох і живіть дружно.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

113 (4879). Три сини. Записано 2008 року. Крутько Л. І. (1941). Полтавська область, Кременчуцький район, Кременчук