Три сини
Українська народна казка Бойківщини
Жили собі три подруги, з шкільного віку дружили. А потім стали дорослими і їх дороги розійшлися. Одна в одному місці жила, друга в другому, а третя — недалеко на хуторі. Якось одного разу, перед святами, зустрілися вони всі три, як ішли на ярмарок, щоб купити якісь обнови. Вони вже кілька років не бачилися і зраділи одна другій. Та й розговорилися.
— Як ти, подруженько, живеш? — обізвалася перша.
— Та добре живу. Маю синочка, він у мене такий славний. Куди там. Він у мене футболіст. Як побачить, що грають у футбол, то просто засяє. А взуття не можу для него докупитися. Рано взує нові, а ввечері вже зовсім пірвані приносить. А друга жінка каже:
— А в мене не те. Мій син дуже гарно у школі учиться. І голос у него, як у соловейка. Як заспіває, як засвистить, як затьохкає — ніхто не скаже, що то не справжній соловей.
А третя подружка йшла мовчки, задумана, ніби горем прибита. Питають її:
— Ну а ти як, подруго, живеш? А та стиснула плечима й скаже:
— Дорогі подруженьки, живу так, як усі. Стала вдовою, маю синочка. Що з нього візьмеш? Дитина як дитина. І учиться, і мені допомагає. Тяжко, бо тата в него нема, чоловік мій помер.
їхали вони утрьох на підводі та й так балакали собі. А по дорозі йшов старенький дідусь. Взяли його на віз. Дідусь сів і слухає їхні розмови. Так приїхали вони і йдуть за покупками. Одна каже:
— Я куплю свому синови баян, бо він у мене має дуже гарний слух, і він буде музикантом. Я йому обіцяла купити, якщо закінчить школу з непоганими оцінками.
А друга говорить:
— А я свойому куплю футбольний м’яч. І спортивний костюм, і спортивне взуття. Хай дитина грається та хай добре учиться.
А третя жінка нічого не сказала, бо в неї не було змоги купити щось таке для свого сина. Мала купити тільки те, що мусіла купити. Пішли вони в місто, покупили все. І не забули купити солодощів, бо хлопці люблять шоколади. А третій жінці було не до шоколадів, бо вона ледве кінці з кінцями зводила. То й нічого вона такого не купила, тільки необхідне.
А як розходилися вони по ярмарку, то договорилися зійтися, як будуть іти додому. Так і сталося. Усі три зустрілися, сіли на якусь там підводу і разом їдуть. Довго їхали разом, і ось уже скоро їм треба буде розходитися, куди кому. А одна жінка й каже:
— Зараз мене буде зустрічати мій син. Ви побачите, тільки курява зніметься, як він буде бігти.
А друга каже:
— Е, що твій. Ти ще не побачиш мого сина, а почуєш, що співає, як соловей. Почуєш, який у него голос.
А третя жінка йшла мовчазна.
Аж тут дивляться, а то дим. «Стовп диму закрутився!» — кричать жінки. А перша жінка каже:
— Та ні, це, мабуть, мій син біжить. Наблизився він до матері і кричить:
— Мамо, чи ти купила мені футбольний м’яч?! А шоколадку купила?! Мати каже:
— Не кричи, сину. Купила все, дома подивишся.
— Ні, я хочу тепер.
Узяв він од матері з плечей сумку, стягнув її, узяв бутси, озув їх і погнав поперед себе м’яч аж додому.
А тоді чують, десь щебече соловейко. А ніде ні дерева не видно попри дорогу, ні нічого. Тільки народ іде то в місто, то з міста. Друга жінка каже:
— Це, мабуть, мій син соловейком заливається. Дивляться, дійсно хлопець біжить. І здалеку кричить:
— Мамо-о! Ти купила мені баян?! Або гармонію! А цукерок купила?! Ти ж обіцяла!
А мати каже:
— Тихо, синочку, тихо, щоб люди не чули, що ти так кричиш.
А він у матері з плечей стягає і витягає гармонію. І зразу почав розтягувати її і добувати різні безладні звуки. Взяв шоколадку й побіг, навіть «спасибі» матері не сказав. Аж дивляться, біжить хлопчина років дванадцяти-тринадцяти. Захеканий, задиханий. Підходить до матері і каже:
— Мамочко, давай я тобі допоможу. Ти ж змучилася. А мама йому відповідає:
— Одну сумку візьми.
А він узяв у мами сумку та ще й підійшов до дідуся і взяв у него сітку. А дідусь був старенький, з паличкою в руках. Жінки порозходилися на свої вулиці. А хлопець і каже:
— Мамо, підожди, хай я допоможу дідусеви сумку занести, бо він старенький, з паличкою, а йому треба йти на другий поверх.
Прийшов хлопець з дідусем на його вулицю, а ті жінки вернулися і хочуть подивитися, що з того буде. А дідусь каже:
— Бачите, який він славний хлопець? Жінки кажуть:
— Але ви ж не бачили, дідусю, наших синів. Вони такі гарні.
— Ні, — каже, — я більше синів сьогодні не бачив. Тільки одного сина бачив.
І вони розійшлися.
А хлопець заніс дідусеви в кімнату сітку і хотів іти до матері. Дідусь зупинив його і сказав:
— Підожди, синочку, всяка робота потребує плати. Пішов у другу кімнату, виніс хлопцеви гармонію і говорить:
— На, грай, сину. Мій син загинув на війні, і це пам’ятка від него. Я дарую її тобі. Грай, синку.
А ще дідусь дістав з шафи коробку і сказав:
— На тобі оцю коробку. Треба, щоб ти був славний у своїм товаристві. У тій коробці був футбольний м’яч і різне спортивне приладдя. Хлопець був дуже радий дідусевим подарункам.
Як ви, дітки, будете добрі, вам в житті буде все удача. От і казочці конець, та й розбився наш горнець.