Українські народні казки

Три тополі

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жила одна старенька бабуся. Вона була самотня. Та бабуся перетворювала сухі гілочки на зелененькі деревцята. У неї було дуже багато лісових друзів: вовчиків, ведмежаток, лисичок, зайчиків. Тому вона була частим гостем лісу.

Одного разу йшла вона лісом, бачить, на пеньочку лежить маленька дівчинка, зовсім малесенька. Очі в дитинки, наче тернинки, щічки рожеві, вуста червоні, волоссячко чорняве та ще й в’ється. Рученята маленькі і тягнуться до бабусі.

Защеміло у старої серденько, взяла вона до себе ту дитину. А щоб цей день пам’ятати, посадила коло двору три тополі. Дівчинку ж назвала Тополиною.

Проходять роки, дівча росте. І така гарна стає Тополинка. Була гарною помічницею бабусі. Але людський вік недовгий. Не стало бабусі. Залишилась Тополинка сама-однісінька. Лише тополі були її відрадою. Увібрали в себе вони бабусину чарівну силу. Плаче Тополина, а вони її приголублять, засумує, то розвеселять.

Одного разу проїжджав біля струмка красень-козак, саме води захотів напитись, та й побачив Тополину. Каже:

— Ти така гарна, не бійся, підійди.

Підійшла до нього. А зблизька її врода ще чарівніша. Познайомилися молодята і закохались один в одного. Пообіцяв козак, що через рік з служби приїде до неї та й одружиться.

Промайнув рік. Чекала нареченого Тополина і дочекалась. Приїхав на бравому коні, веселий дужий. Побралися нареченні жили вони довго та щасливо.

А тополі їх оберігали, дарували щастя, мир і злагоду.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Головко Валентина Іванівна (1949 року народження), Дніпропетровська область, П’ятихатський район, Савро 165 (7367). Три тополі. СУС —, — новотвір. Записала Хом’якова Валерія 2009 року.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.