Українські народні казки

Тридцять один

Українська народна казка Гуцульщини

Були чоловік і жінка. І народився в них тридцять один хлопець. Найменшому хлопцеви не могли вони найти імені. І назвали його Тридцять-Один. Повиростали хлопці, і старший син каже:

— Нас є тридцять один. Коби ми найшли тридцять одну дівчину, аби ми подружилися.

Та й збираються йти шукати жінок. А цей найменший каже:

— Та й я піду.

Тоти тридцять пішли наперед. А найменшому тато дав якого-небудь коника, бо то дитина. Та й їде він тим коником, а на млаці пасеться другий кінь. Та й цей другий кінь запитує хлопця:

— Тридцять-Один, ти куди? А хлопець каже:

— Поїхали браття жінок шукати, та й я їду.

— Сідай на мене, а того пускай на млаку, най пасе, — сказав йому кінь.

Сів він на того коня, догонив браттів, і зачали вони питати людей, де би тут тридцять одна донька найшлася. А одна жінка каже:

— За морем є чарівниця. Аби-сте туди пішли, там є тридцять і одна донька.

А кінь Тридцять-Одного каже:

— Аби-с дуже уважний був, бо вона може вас усіх знищити. Та й ще сказав кінь:

— Аби-с патинки в неї вкрав, тоти, що вона в них море переходить. Прийшли вони до тої баби та й гостилися там, що гостилися. Треба вже лягати спати. А в баби з одного боку ряд лужок і з другого. На один ряд баба свої доньки поклала, а хлопців — на другий. І зажадала, аби всі спали.

А найменшому братови кінь ще перше сказав: «Пересунь, переміняй місцями лужка. Де дівчата сплять, там аби хлопці спали». Він так і зробив. І не спав, бо кінь йому сказав не спати. Баба подумала, що вже всі сплять. Зайшла вона і не світила, бо знала, на котрих лужках її доньки сплять, а на котрих тоти хлопці. Та й усім донькам голови вистинала, думала, що то хлопці. І пішла баба.

А він вийшов до коня. Кінь йому каже:

— Як-ис украв патинки, то тікаймо геть.

А він патинки вкрав. Побудив він браттів, узяли вони коней та й пустилися тікати. Та й кинулися з кіньми в море. А як з ними були ті патинки, то потопитися вони не могли.

А баба схопилася і почала їх доганяти. Прибігла до моря, а вони вже далеко. Стала баба над морем та й кричить їм услід:

— Тридцять-Один, ти мудрий-замудрий! Пропала моя тридцять одна дочка, але ні за чим мені так не жаль, як за тими патинками!

А кінь каже:

— Тридцять-Один, кажи, що ще раз прийдем до неї. Тридцять-Один сказав, а баба кричить:

— Коби вас господь приніс!

Та й вийшли вони з моря, приїхали ще трохи та й розійшлися. Тридцять-Один та й брат найстарший пішли одною дорогою, а решта — другою. Тридцять-Один і старший брат наймилися в царя. Старшого цар приймив до коней у стайню, а молодшого — за свого кухаря. Молодшому добре коло царя поводиться, а старшому — не дуже. Старший уздрів це та й хоче молодшому якось пошкодити. Та й каже цареви:

— Царю, мій брат може дістати такий хліб, що ціле військо буде їсти і не з’їсть, ще трохи лишиться.

А цар каже молодшому:

— Ти хвалився, що ти би такий хліб дістав? Я хочу видіти це. Аби ти дістав.

А він відки такий хліб дістане? Іде д’коневи. Та й каже:

— Ади, таке й таке мій брат набрехав. Сказав, що я можу такий хліб дістати.

А кінь каже:

— Такий хліб є в тої баби, що ми були. Скажи цареви, аби й мене пустив з тобою, і ти дістанеш той хліб.

Цар пустив і коня. Поїхали вони туди, а кінь йому каже:

— Переїзди море і підійди до бабиного дому. І дає йому кінь чарівну масть.

— Помастися цею мастею і зробишся мітлою. Баба буде тобою замітати, а як узме до покою, ти би з полиці щонайгірше спузяний хліб бих узяв.

Став він мітлою коло бабиного порога. А баба уздріла мітлу та й каже:

— Ади, мої гості мітлу лишили.

Та й взяла мітлу замітати. Позамітала коло хати і пішла до покою замітати. Та й лишила мітлу в кутику. А цей видивився, котрий на полиці найбільше спузяний хліб, перекинувся на чоловіка, узяв той хліб під плече та й пішов. А баба увиділа, що нема ні мітли, ні хліба, та й каже:

— Пропала моя тридцять одна донька, пропали мої патинки, пропав мій хліб, але ні за чим мені так не жаль, як за тими патинками.

Тридцять-Один з конем на морі, а баба на березі. А кінь каже Тридцять-Одному:

— Кажи-но бабі, що ми ще раз прийдемо.

— Бабо, ми ще раз прийдемо! — крикнув Тридцять-Один.

— Коби вас бог приніс!

Та й принесли вони той хліб до царя. Цар розкроїв на велике військо. Кроїть і кроїть, а то цілий хліб стоїть. І цар ще більше молодшого брата споважнює, ще більше його підняв.

А старший знов щось придумав. Прийшов до царя та й каже:

— Царю, мій брат хвалився, що ще фляшку такого вина дістати може, що ціле військо буде пити і повна буде.

І цар покликав Тридцять-Одного і сказав таку фляшку вина принести. Аж заплакав хлопець:

— Та відки я це дістану?

Та й іде д’коневи. Розказав йому це, а кінь каже:

— У тої баби е.

Та й каже Тридцять-Один цареви:

— Пускайте зі мною коня, і я поїду за тим вином, їдуть вони до баби, а кінь каже:

— Перекинешся на мурашка і влізеш до бабиної хати. І котра май спузяна фляшка, ту би-с брав.

Перекинувся він на мурашка, заліз у шпарку і видивився, котра май спузяна фляшка. Та перекинувся на чоловіка, хапнув ту фляшку, прибіг до моря, патинки на ноги, прибіг почерез море д’коневи й каже:

— Взяв-им!

Баба знов вибігла та й кричить, але вони вже не відзивалися, бо кінь сказав Тридцять-Одному:

— Ми вже сюди не мемо йти.

Приніс він ту фляшку, віддав цареви. Цар розпечатав, закликав військо:

— Ану пийте.

Все військо понапивалося, а фляшка повна. Така, як була.

Цар ще більше полюбив Тридцять-Одного. А брат його коло коней, та й далі думає, як би Тридцять-Одному щось гірше зробити. А цар був нежонатий. Каже старший брат цареви:

— Він хвалився, що може вам жінку дістати, таку, що в світі не буде кращої.

Цар покликав Тридцять-Одного та й каже:

— Ти хвалився, що знайдеш мені таку жінку, найкращу в світі.

— Та де, — каже, — я хвалився?

— Дістань мені таку жінку, або шия тобі злетить разом з головою. Прийшов він д’коневи та й розказує:

— Ади, отаке й отаке. Що тут, коню, робити? А кінь каже:

— Така дівчина є за морем. Але скажеш цареви, аби найшов вісім шкір з буйволів і аби зробив мені штири підкові, щоб важили по килі одна.

Цар найшов тих шкір і сказав зробити йому такі підкови, як він хотів. Підкували коня, і каже він хлопцеви:

— Ну, сідай на мене та й їдемо за море. Там нам буде багато роботи. Приїхали за море, а кінь каже:

— Копай яму.

Він викопав велику яму, і сказав йому кінь:

— Лізь на деревину.

Він виліз на деревину. А кінь заліз у ту яму та й заіржав. А в тому стаді був дуже поганий оґір. Той оґір вчув цего коня, відбіг від стада і зачав бігати, шукати. А кінь тихонько в ямі сидить, той оґір його не видить. Бігав він, бігав, змучився, змордувався та й став. А цей другий раз заїржав у ямі. Оґір знов побіг, шукаючи, і нічого не годен найти, бо цей мовчить у ямі. Шукав, що шукав, нічо’ не найшов і знов став. А цей третій раз заїржав та й вихопився з ями, та й зачали вони битися. Так билися, що три підкові відлетіли в коня, лиш одна ся лишила. Та й ті вісім буйволячих шкір пірвав на нім оґір. А послідній раз як ударив кінь Тридцять-Одного того оґіра в грудницю, той так і став. А кінь каже:

— Тридцять-Один, злазь з дерева. І сідай на мене.

Він зліз і сів на коня. А коло того стада була дівчина. І сказав їй Тридцять-Один:

— Сідай на оґіра.

І сіла дівчина на оґіра. Та й питає його:

— Кому ти мене береш?

— Самий собі.

І Тридцять-Один на своїм кони наперед, дівчина на оґірі за ним, і все стадо пішло за ними почерез море. Подивився цар — дуже делікатна челядина. А дівчина питає його:

— Хто буде моє стадо доїти?

— Той, хто перегнав, — сказав цар.

Знов задумався хлопець. Приходить д’коневи та й каже:

— Біда.

А кінь його питає:

— Що є?

— Ади, — каже, — це стадо, що ми перегнали, я маю подоїти. А кінь каже:

— Нічого. Але скажи цареви, аби пустили й мене з тобою, як будеш доїти кобил.

А цар йому сказав:

— Бери й десять коней, лиш аби-с подоїв стадо.

Той узяв коня. Кінь лиш приходить ід’кожній кобилі, форкне, і та стоїть, як укопана. І він помаленьку передоїв усе стадо, зсипав молоко в бочки і сказав цареви:

— Я подоїв уже стадо.

Та й хоче цар з тою дівкою вінчатися. А вона каже:

— Ні.

Вона так сказала, бо Тридцять-Один їй сказав, що її для себе бере, і вона не хоче йти за царя. Та й каже вона:

— Треба то молоко скипенити.

Це в царя швидко пішло. Раз-два розіклали вогонь та й скипенили молоко. І сказала вона цареви:

— Треба комусь у цім молоці скупатися.

А хто тут буде купатися? Це Тридцять-Один мусить. Він прийшов д’коневи та й каже:

— Ади, отаке й таке. Сказала вона мені купатися в тім молоці. А кінь каже:

— Скажи цареви, аби мене пустив з тобою. Цар сказав:

— Бери собі коня, аби лиш ся скупав.

Кінь прийшов ід’тим кітлам, форкнув раз, і другий раз, і третій. І тоді сказав:

— Скачи в молоко й купайся.

І він як викупався в тім молоці, у десять раз кращий став, як був. А цар подивився на него та й каже:

— І я йду купатися.

Узяв цар щонайкращого свого коня, привів його д’молокови, аби форкав. А кінь мусів форкати, бо то пара відти б’є. Цар розібрався і в молоко. А молоко кипляче було, і цар спікся.

А Тридцять-Один узяв шлюб з тою дівчиною і став на місце царя.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Баня-Березів, Косівського району, Івано-Франківської області
15 лютого 1986 року
Оповідач: Кицелюк Грицько Васильович (1910 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.