Українські народні казки

Троянда

Українська народна казка Полтавщини

Заснув старий сад. Замовкли липи, не шелестять листям, не розмовляють між собою. Задрімали пташки, квіти і трави. Лише місяць, заглядає в темний сад, сріблить дерева, стежки і клумби, на яких ростуть троянди, гвоздики, айстри.

Посередині червона, не зовсім розквітла троянда. Тільки одна вона в саду не спить. Стоїть із гордо піднятою головою і мріє про те, що тільки заховається місяць, зникнуть зірки, а сонце освітить землю своїми першими теплими промінчиками, вона пишно розквітне. Стане непомітною довколишня краса, всі будуть милуватися, захоплюватися тільки нею.

Закінчилася ніч, сонце засяяло в небі, прокинувся сад, зашелестіло листя, заспівали птахи. Золотий промінець сонця торкнувся троянди, зігрів її ніжні пелюстки, і вони розкрилися так, що всі інші квіти були вражені її красою і низько схилили перед нею свої голівки. Та троянда навіть не глянула в їх бік, не привіталась, не кивнула головою.

Прилетіла бджілка, хотіла сісти на червону троянду, але побачила, як та гордо закидає голову, нікого не помічає довкола, сіла на сусідню айстру, а потім полетіла попередити інших комах, щоб не сідали на горду троянду.

Під вечір троянда почула тихий і ніжний шепіт вітру. Квітка ще дужче загордилась, думаючи, що він милується її неповторною красою. Але вітер не звертав на неї уваги, лише недбало колихав її пелюстки.

Закінчився день. Стало темніти. Засяяли зірки, срібний місяць знову заглянув у сад. Скрізь було тихо, поки не заспівав свою пісню соловей. Він співав про все на світі: про літні ночі, про місяць, зорі, про пташине гніздечко, та ні словом не обмовився про троянду.

Сумно і одиноко стало їй. В цю хвилину на троянду впав із липи сонний павук. Дуже розізлилась вона, презирливо шпурнула його так, що він упав на землю, боляче вдарився і довго не міг прийти до тями.

Інші квіти схилилися над павуком, ніжно прикрили своїми листочками, хотіли захистити від гордої і злої троянди. Але їй нічого не сказали, бо були сором’язливі.

Та заговорив старий сад. Дерева були незадоволені поведінкою гордої троянди. Замовк соловей, пурхнув і полетів далеко-далеко.

Троянда зрозуміла, що всі засуджують її, але не розкаювалась. Думала, що всі навколо злі, несправедливі до неї. І вона потягнулась вперед, виставила свої колючки. А в цей час прилетів вітер, все побачив і дуже розсердився, що троянда так зневажливо ставилась до всіх мешканців саду. Він розгулявся, почав тріпати ніжні трояндові пелюстки. Полетіли вони в різні боки, а вітер, покрутивши їх у повітрі, недбало кидав на землю.

Від гордої, самолюбивої троянди залишилися тільки тоненькі стебла, які самотньо стояли серед клумби. Через деякий час і вони засохли, похилилися і назавжди зникли. Ніхто у саду не пошкодував троянди, хоча вона була пахучою і красивою.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

135 (4731). Троянда. СУС—, новотвір. Записав Ушкань Євген 2008 року. Каліберда Фаїна Григорівна (1946). Полтавська область, Лубенський район, Пишне

Троянда

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Любили всі її, ніжну троянду, що розквітала людям на радість і сама отримувала радість від того. Біля неї зупинялися веселі дівчатка, милувалися її вродою, торкалися пальцями її тендітних пелюстків і рум’яніли від її щедрої чарівності. Троянда хилилася до них, розправляла їм навстріч прозорі, пелюстки і щось шепотіла, ніби сестрам, своє дівоче, потаємне.

Зупиняли на квітці свої погляди чоловіки, і вона дещо соромилась, починала поспіхом умиватись голубою росою, краплинку якої зберігала від ранку на своїх грудях.

Розквітала в усмішці, грала всіма барвами веселки, коли до неї підбігали діти. З ними було найкраще. Вони боязко тяглися серцем і рученятами до свіжої, незайманої краси, і вона щиро шкодувала, що там, під нею, є цупкі колючки. Малюки їх дуже боялися. А їй так бажалося потрапити до дитячих рук, лоскотати своїми крильцями кирпаті носи, коли вони нахилялися, щоб скуштувати її п’янкого аромату, в якому був запах меду, сонця і літа, і сміятися весело разом з ними, забувши про постійне і завжди невдоволене бурчання дуба.

Дуб був дужий і кремезний, він ревниво оберігав її спокій, її вроду, приймав на себе всі дощі і весь град, спеку і негоди. Та ще не любив чомусь пустуна вітра, який, прямуючи в далекі світи і вертаючи звідти, не проминав троянди.

Він завжди з’являвся несподівано, раптово налітав на кущ, безцеремонно шастав у ньому, потім з погордою повідав про далекі краї, про незрозумілі новини. Хвалився своєю силою, змагатися з якою ніхто не міг, своєю незалежністю й обізнаністю. Вітрові завжди бракувало витримки. Він іноді без дозволу торкався своїми сухими губами рожевих щічок троянди, поспіхом прощався і зникав.

А дуб ще довго-довго і гнівно шумів верховіттям, комусь погрожував чи жалівся і врешті-решт ображено замовкав. Троянда не розуміла дуба, бо не знала, про його любов до неї. Вона жила для всіх і тим була щаслива.

Коли до неї не підходили протягом дня люди, не повертався з постійних блукань непосидючий вітер, лице троянди бралося смутком, вона ладна була зів’янути. Самотність її лякала. Бо для чого тоді їй врода, легка і ніжна, для чого запах її пелюстків — п’янкий і багатий, мов осінь?

Троянда розквітала для життя і не розуміла слова — смерть. Про нього не говорив жодного разу вітер, не шумів про це і дуб. Не чула вона, як пізньої ночі, коли лише сон ворожив над землею, тихо і довго сперечалися дуб і вітер. Тоді вітер стомлено повертався з палаючих степів і за звичкою хотів привітати, розбудити троянду.

— Не чіпай! — зашумів дуб.

— Ха-ха! — зареготав вітер. — У твоїх літах не можна так закохуватись!

— Я люблю все прекрасне.

— Прекрасне! Яка користь від нього? Прекрасне те, що корисне.

— Неправда.

— Гаразд, я зламаю твою троянду. Хто помітить цю втрату?

— Всі, хто любить прекрасне.

— А що таке — прекрасне?

— Життя.

— Життя... Чого воно вартий проти сили?

Вони б сперечалися ще довго, та вітрові, як завжди, набридло сидіти на одному місці. Він раптово налітав на троянду, гаряче дихав на неї, рвав пелюстки і задоволено сміявся. Довірлива троянда не ображалася на його витівки, мовчки зносила всі збиткування, гадаючи, що вітер дістає і задоволення від того. А чужа радість завжди була її радістю.

Засумувала якось троянда, бо за цілий день ніхто не привітався до неї, не зупинився, щоб помилуватись її красою. Тож зраділа дуже, коли почула легкий і далекий шум дерев. То їхнім верховіттям йшов до неї вітер. Розгладила крильця, розправилась і засяяла радістю близької зустрічі. Вітер розповість їй щось нове, цікаве. Та чомусь гнівно загув гіллям дуб, і в тому шумі, грізному і протяжному, троянда вчула прохання стерегтися. Вона здивовано поглянула на свого сусіда і знову потяглася навстріч вітрові. Шум наростав, наближався. Ось уже квітка відчула нестримний порив якоїсь дикої сили.

Її пелюстки стривожено затремтіли, забилися. Троянді вперше в житті стало страшно. А вітер уже був поруч, шалений, злий і зовсім байдужий. Таким його троянда ще не бачила.

— Здрастуй, вітре, — привіталася злякана квітка.

— Ха-ха! — почулося у відповідь. — Красуне, ти живеш не для себе, а відтак тобі, мабуть, тобі не шкода власного життя. Я заберу його в тебе. Я теж люблю прекрасне. Ха-ха!

— Не смій, негіднику! — затремтів від люті дуб. — Прекрасне повинно жити!

І він кинувся до вітра, схопився з ним у двобій своїми дужими і товстими руками-гіллями, своїм листом зеленим і густим, своєю постаттю дужою і сильною. Але вітер вже встиг понівечити квітку, зірвати з неї рожеві пелюстки, надломити гілочку-шию, на якій вона трималась.

Довгою і тяжкою була боротьба. Тріщав і шумів дуб, гублячи листя і віти, стогнав і ревів вітер, б’ючись в цупких обіймах старезного велета. Нарешті він вирвався з тих, обіймів і, втікаючи, погрозливо гукнув:

— Я все одно знищу тебе, бо в мене сила.

— Знищиш її — розквітне інша. Прекрасне не вмирає, — відповів дуб, — троянди будуть квітнути на землі.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

123 (7275). Троянда. СУС —, новотвір. Записав Цвітинський Микита 2009 року. Тарасюк Ігор Іванович. Дніпропетровська область, Верхньодніпровський район, Росуньки