Троє розумах
Українська народна казка Полтавщини
Колись було у нашому селі троє братів. Пихаті були, ледачі та бундючні. Та вважали себе найрозумнішими. А була у них в березі коло річки стара верба. Зігнули її літа, аж додолу. Куняє вона, безпорадно похилившись над глибокою водою. І задумались наші розумахи.
— І про що вона думає, старенька, над чистесенькою водицею? — спитав один.
— Мабуть, пити хоче! — сказав другий.
— Напоїмо її! — сказав перший.
— Як же ми без відра напоїмо її? — спитав другий.
Третій, найрозумніший розумаха, каже:
— Я вхоплюся за гілля й повисну над річкою, хтось із вас ухопиться за мої ноги, третій за ноги другого. Так усі разом і нахилимо вербу до самої води. Вона й нап’ється.
Як сказали, так і зробили.
Вхопився найрозумніший розумаха за гілля і повис над водою. Другий вхопився за його ноги, третій за ноги другого.
Розгойдуються вони над водою, а верба нижче і нижче хилиться. Але в найрозумнішого розумахи руки ослабли. Почали з гілля сповзати. Бачить він, що кепська справа, гукнув братам:
— Тримайтеся, братове, я на руки поплювати хочу!
Вхопилися ті один за одного ще міцніше, а найрозумніший розумаха відпустив гілля, щоб на руки поплювати. Плюсь! Шубовснули всі троє розумах у воду та й утопилися.
І верби не напоїли, тільки воду закаламутили. І стала вода в річці каламутна та руда.
Так річку і стали звати Рудою. А серед односельців з’явилися вирази: «3 дурного розуму каламутити воду». У значенні робити непотрібну нікому справу, смішити людей, підштовхувати людей на необдумані, невиважені вчинки.